• Фотографії космосу — червень, частина 1

  • Геннадій Годун | Велика Епоха
    Понеділок, 18 червня 2012 року
До вашої уваги пропонується добірка кращих фотографій на тему космосу за версією сайту NASA (червень, частина 1).

Фотографіі космосу. Небесний метелик в сузір’ї Лебедя. Фото: ESA/NASA

Фотографіі космосу. Небесний метелик в сузір’ї Лебедя.

Фото: ESA/NASA

Орбітальний телескоп «Хаббл» сфотографував планетарну туманність NGC 7026, яка знаходиться неподалік від «кінчика хвоста» сузір’я Лебедя. Хмара газу й пилу, яка світиться і нагадує за формою метелика, є залишками зірки, схожої на Сонце.

Незважаючи на свою назву, планетарні туманності не мають нічого спільного з планетами. По суті, планетарна туманність це просто недовгий етап існування зірки середнього розміру під кінець її життя. Після вигорання палива від зірки залишається гаряче ядро, а газова оболонка роздувається. Вона розігрівається і починає світитися як неонова вивіска. Як і у випадку флуоресцентних ламп, колір свічення визначається складом газової оболонки зірки.

Фотографіі космосу. Проходження Венери по диску Сонця. Фото: NASA/SDO, AIA

Фотографіі космосу. Проходження Венери по диску Сонця.

Фото: NASA/SDO, AIA

Зонд дослідження динаміки Сонця SDO отримав 5 червня зображення проходження Венери по диску світила, що тривав 6 годин 40 хвилин. З моменту винаходу телескопа в 1608 році спостерігалося всього 16 проходжень Венери — по два кожні вісім років, причому парні проходження були відокремлені один від одного проміжками в 105 та 121 рік. Останнє проходження відбувалось в 2004 році, а наступне відбудеться тільки у 2117.

Фотографіі космосу. Сатурн в інфрачервоному світлі. Фото: ESA, NASA

Фотографіі космосу. Сатурн в інфрачервоному світлі.

Фото: ESA, NASA

Газовий гігант Сатурн відомий своєю яскравою системою кілець і численними супутниками. Однак на цьому складеному зображенні, отриманому зондом «Кассіні» у видимому та інфрачервоному діапазонах, і до того ж пофарбованому в штучні кольори, планета виглядає незвично. Відомі кільця важко розрізнити. Їх видно з ребра — проходять кільця по центру картинки. Найбільш ефектно виглядає межа поділу дня і ночі. Синьо-зелені відтінки справа (на денній стороні) — це видиме сонячне світло, відбите від шару хмар Сатурна. На нічній стороні зліва замість сонячного світла присутнє інфрачервоне випромінювання планети, що дозволяє розглядати детальну структуру шару хмар Сатурна. Широкі смуги в північній півкулі — це тінь від кілець Сатурна, видима в інфрачервоному світлі.

Фотографіі космосу. Три туманності у сузір’ї Стрільця. Фото: Martin Pugh/martinpughastrophotography.id.au

Фотографіі космосу. Три туманності у сузір’ї Стрільця.

Фото: Martin Pugh/martinpughastrophotography.id.au

На фотографії зображено три яскраві туманності в сузір’ї Стрільця та густо всипаний зірками центр Чумацького Шляху. Зліва від центру картинки — велика туманність М8, а трохи менше праворуч — M20. Третя туманність, NGC 6559, розташована трохи вище M8 і відділена від неї темною смугою пилу. Всі три туманності знаходяться від нас на відстані близько 5 тис. світлових років і являються «зірковими яслами». Туманність M8, що займає в поперечнику більше сотні світлових років, відома як «Туманність Лагуна». M20 отримала назву «Потрійна туманність» або «розділена на три пелюстки». Світіння водню забарвлює туманності в червоний колір, а блакитні тони, особливо в Потрійній туманності — це відбите пилом випромінювання зірок. Вище і правіше туманності М20 можна побачити одне з розсіяних зоряних скупчень M21.

Фотографіі космосу. M51 — галактика «Вир». Фото: MarcoBurali/osservatoriomtm.it

Фотографіі космосу. M51 — галактика «Вир».

Фото: MarcoBurali/osservatoriomtm.it

У сузір’ї Гончих Псів знаходиться пара взаємодіючих галактик, що займають 51-е місце в каталозі Шарля Мессьє. Величезна галактика діаметром близько 100 тис. світлових років з добре помітною спіральної структурою також позначається як NGC 5194. Її спіральні рукави і пилові прожилки виглядають дуже ефектно на тлі сусідньої галактики NGC 5195 (зверху). Пара галактик віддалена від нас на відстань приблизно 31 мільйонів світлових років. «Вир» — єдина спіральна галактика з досить контрастними рукавами, які можна розглянути навіть в аматорський телескоп. А при хорошому небі помітно, як продовження спіралі залишає темний пиловий слід на тілі NGC 5195.

Фотографіі космосу. Телескоп «Хаббл» побачив яскравий спалах в спіральній галактиці. Фото: ESA/Hubble & NASA

Фотографіі космосу. Телескоп «Хаббл» побачив яскравий спалах в спіральній галактиці.

Фото: ESA/Hubble & NASA

На фото зображений один з рукавів спіральної галактики Мессьє 99. М99 це так звана «прекрасно продумана» галактика з великими, довгими і дуже добре структурованими рукавами. М99 знаходиться від нас у майже 50 млн світлових років й належить до великого скупчення галактик в сузір’ї Діви, найближчому до нас. М99 відносно велика і яскрава структура, яка вивчалася астрономами ще у 18 столітті.

Останнім часом М99 знову звернула на себе увагу рядом незвичайних явищ, одне з яких відображене на цьому знімку. Праворуч вгорі стрілкою показана жовто-оранжева зірка, яка називається PTF 10fqs. Ця зірка незвичайна тим, що не вкладається в звичну класифікацію. Вона світиться яскравіше нової зірки, але слабкіше наднової. Одне з пояснень незвичайного збільшення світності — цілком можливо, на поверхню зірки падає одна з планет-гігантів.

Фотографіі космосу. Коли таємне стає явним. Фото: NASA/JPL-Caltech/GSFC

Фотографіі космосу. Коли таємне стає явним.

Фото: NASA/JPL-Caltech/GSFC

Інфрачервоний телескоп «Спітцер» виявив структуру випромінювання, яке, на думку астрономів, утворене першими зірками і галактиками нашого Всесвіту.

Телескопом спостерігалася смуга неба розміром 1x0,12 градусів в сузір’ї Волопаса. У верхній частині складеного зображення наведені результати сканування неба на хвилі довжиною 4,5 мкм з урахуванням світності зірок та галактик. У нижній частині зображена та ж ділянка неба, але з віддаленими з нього джерелами яскравого випромінювання (сірі плями). Після обробки знімка і згладжування фонового світіння була виявлена структура випромінювання, яку неможливо помітити при звичайному спостереженні неба.

Форма цієї світлової структури узгоджується з моделлю розподілу скупчень перших галактик, що з’явилися у Всесвіті. На думку астрономів, виявлення такої світлової структури дозволяє краще зрозуміти, що відбувалося у Всесвіті в перші моменти після «Великого вибуху», коли ще неможливо було виділити окремі галактики зі скупчень.

Фотографіі космосу. Близький Схід вночі. Фото: nasa.gov

Фотографіі космосу. Близький Схід вночі.

Фото: nasa.gov

Екіпаж експедиції МКС-31 відобразив дельту річки Ніл разом з нічним освітленням міст Каїр і Олександрія. На фото також видно два пристикованих до МКС космічних апарата — «Союз» (ліворуч) і «Прогрес».

Фотографіі космосу. Туманність «Рибальська мережа». Фото: nasa.gov

Фотографіі космосу. Туманність «Рибальська мережа».

Фото: nasa.gov

З архіву спостережень телескопа «Хаббл». На знімку — туманність «Рибальська мережа», відома також як «Вуаль» або «Петля». Ця дифузна туманність знаходиться в сузір’ї Лебедя і є величезним і відносно тьмяним залишком вибуху наднової приблизно 5000–8000 років тому. Туманність віддалена від нас приблизно на 1400 світлових років.

Фотографіі космосу. Чорні діри і темна матерія. Фото: nasa.gov

Фотографіі космосу. Чорні діри і темна матерія.

Фото: nasa.gov

Нові спостереження рентгенівського телескопа «Чандра» дозволили астрономам висунути припущення про зв’язок між зростанням центральних чорних дір в галактиці і оточуючим її гало темної матерії.

Довгий час астрономи вважали, що чорні діри в центрі галактик збільшуються в розмірі разом зі зростанням центральної галактичної опуклості (балджа). Чим більше одне, тим більше й інше, причому маса чорної діри зазвичай не перевищує 0,2 відсотка маси балджа. Проте в галактиках NGC 4342 (ліворуч на фото) та NGC 4291, які давно спостерігаються астрономами, чорні діри виявилися набагато більшими — їх маса відповідно в 10 і 35 разів більше розрахункового значення.

Нові дані телескопа «Чандра» показали, що такі значні відхилення в масі чорних дір не є помилкою спостереження. Кожна з галактик занурена у величезний кокон темної матерії, і якщо зіставляти «вагові категорії» чорних дір і темної матерії, то маса чорних дір не здається надмірною. Разом з тим, однак, загальна маса зірок у кожній галактиці дуже невелика. З цієї причини астрономи і припустили, що еволюція центральних чорних дір набагато тісніше пов’язана з оточуючими ці галактики гало темної матерії і майже ніяк з ростом балджа.

Гало темної матерії астрономи відшукали посередньо за допомогою рентгенівського випромінювання гарячого газу, який оточує галактики. Оскільки тиск гарячого газу в стані зрівноважити гравітаційні сили всієї матерії в галактиці, то відшукання рентгенівського свічення газу може надати нові відомості про темну матерію. Як показали результати спостережень, випромінювання і самого гарячого газу вистачає з надлишком — кожна галактика занурена у величезний газовий кокон, що тягнеться далеко за її межі, що і відображено на знімку блакитним кольором. А це означає, що у кожної з галактик, які небагаті на «зоряних мешканців», є дуже масивне гало темної матерії.

Галактика NGC 4342 знаходиться в сузір’ї Діви, а NGC 4291 в сузір’ї Дракона. Обидві галактики порівняно близькі до нас за космічними мірками — вони віддалені на 75 і 85 млн світлових років відповідно.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...