• Зміна закону про трансплантацію та презумпція згоди: за чи проти

  • Майя Вєточкіна | Велика Епоха
    Вівторок, 19 грудня 2017 року

Останнім часом в Україні ведуться дискусії навколо нової версії закону «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині». На розгляд було подано два законопроекти, основний та альтернативний. За основу в першому читанні було прийнято альтернативний проект. Далі більш детально — про його ризики та переваги.

Два варіанти законопроекту

Законопроект №2386а (Мусій-Яриніч-Кириченко) передбачає презумпцію згоди. Тобто стандартно людина після смерті може стати донором (якщо це не суперечить законодавству). Якщо ж вона бажає уникнути цього, їй потрібно подати до найближчого медичного закладу письмову заяву про заборону донорства.

У законопроекті №2386а-1 (Богомолець-Корчинська-Продан) закладена презумпція незгоди: людина може стати донором тільки за наявності її прижиттєвої письмової згоди або за наявності згоди родичів померлого.

У пояснювальних записках до проектів вказувалися причини необхідності зміни діючого закону про трансплантацію: діючий закон застарілий (приймався 1999 року, в останнє редагувався у 2014), потребує оновлення згідно зі значним розвитком медицини та сьогоднішньою ситуацією в країні.

Пізніше депутати проголосували за прийняття законопроекту №2386а-1 у першому читанні. Після доопрацювання його буде поставлено на голосування у другому читанні.

Згода чи незгода?

1. Презумпція незгоди.

Як вказано у поясненні до альтернативного законопроекту (автор О. Богомолець), він базується на принципі презумпції незгоди, поширеному у деяких європейських країнах, а також у США та Канаді, і покликаний захищати права як реципієнта, так і донора. За цим принципом автоматично не будуть забирати органи після смерті в людей, які за життя не написали відповідну заяву, а їхні родичі виступили проти донорства.

Плюси. Плюси презумпції незгоди у тому, що вона, зменшуючи кількість проведення операцій з видалення органів, зменшує також ризики проведення несанкціонованого видалення та ризики порушити волю померлого.

Мінуси. Критики зауважують, що така модель буде створювати перепони пошуку донорських органів для пацієнтів в Україні.

2. Презумпція згоди.

Презумпція згоди діє у таких країнах, як Іспанія, Португалія, Бельгія, Австрія, Росія, Казахстан та Білорусь. У ці країни виїжджає дехто з українців, щоб зробити операцію з пересадки органу.

Плюси. За словами творця законопроекту Олега Мусія, дуже невеликий процент людей дійсно турбується про те, аби заздалегідь вирішити долю своїх органів. Тому презумпція згоди дасть більше можливостей отримати органи від трупних донорів задля проведення операцій в Україні.

Мінуси. Ольга Богомолець виступає проти презумпції згоди, яка, за її словами, може розв’язати руки чорним трансплантологам. Вона мотивує це тим, що в Україні зараз немає умов для безпечного здійснення такої реформи, і наполягає на тому, що принцип згоди чи незгоди не впливає на кількість операцій.

Ризики операцій за кордоном

Одначе, як показує практика, не маючи змоги знайти донора на батьківщині, хворі часто обирають операції в інших країнах. Проблема в тому, що там також існують черги, і перевага надається не іноземцям. До того ж потрібно виділити велику суму на операцію. Тому деякі пацієнти звертаються до неперевірених установ інших країн, де їм пропонують задешево зробити пересадку сумнівного органу. Результат таких операцій не завжди успішний. Скажімо, нещодавно стало відомо про смерть одразу декількох пацієнтів, яким зробили пересадку органів у Пакистані.

Звичайно, кількість операцій не має бути самоціллю. Скажімо, відомо, що у Китаї роблять біля 10 тисяч трансплантацій на рік. Однак правозахисні організації вважають, що ця цифра не могла б бути такою високою, якби не існувало примусового видалення органів проти волі донора. За свідченням лікаря Енвера Тохті, у 1995 році йому було наказано видалити органи у людини з вогнепальним пораненням, яка на момент операції ще могла бути живою. Від таких злочинних дій страждають в’язні сумління, до яких належать послідовники Фалуньгун (духовно-оздоровча практика, у основі якої лежить принцип Істина-Доброта-Терпіння), а також представники етнічних меншин (уйгури) та невизнаних комуністичною владою церков. Правозахисники усього світу борються за розкриття та вирішення цього питання; нещодавно організація «Лікарі проти примусового видаляння органів» подала петицію, що стала другою найбільшою за всю історію існування ООН (зібрала 2,7 млн підписів).

Що робити?

1. Створювати запобіжники, що будуть зупиняти зловживання.

Задля того аби не існувало проблем із трансплантацією, потрібно вжити запобіжних заходів:

  • створити при трансплантологічних закладах спеціальні інституції (громадські наглядові ради), які будуть контролювати кожен випадок донорства;
  • посилити кримінальну відповідальність за несанкціоноване видалення органів;
  • забезпечити присутність судмедексперта, який буде відповідати за те, чи правильно встановлено смерть мозку.

2. Мати на увазі досвід інших країн.

У 2015 році у Києві відбулося засідання круглого столу «Сучасний стан та шляхи удосконалення трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини в Україні». На ньому відомий правозахисник Девід Мейтас закликав законодавців із відповідальністю поставитися до міжнародних проблем трансплантації, зокрема до насильницького видалення органів у Китаї, і ввести у закон відповідні норми, які посилять захист у цій сфері. Він наголосив, що закон повинен чітко заперечувати можливість наживатись на продажу органів, окреслювати відповідальність за порушення та встановлювати етичні стандарти для тих, хто дотичний до сфери трансплантації.

3. Постійно і докладно інформувати населення про стан речей.

Для того щоб люди були обізнані у тому, які права вони мають як потенційні донори, потрібно проводити роз’яснювальну роботу серед населення. Тоді людина ще при житті буде задумуватись над тим, чи написати їй заяву про використання її органів для подовження життя іншої людини, чи відмовитись від цього з філософських чи інших міркувань.

Висновки

Вищенаведені та інші регулюючі кроки потрібно втілювати незалежно від того, яка система презумпції буде закладена в українському законодавстві. Якщо відповідально поставитись до реформування та досягти успіху на початкових етапах, можна буде без особливих труднощів та побоювань втілити у життя будь-яку робочу схему та розвивати її далі. Адже у різних країнах світу діють як презумпція згоди, так і незгоди; і, зрештою, не так важливо те, яку саме модель впроваджено, як те, чи дотримано принцип чесності та справедливості на всіх рівнях її запровадження.

Читайте також: Держава збирається фінансувати операції з пересадки нирок

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...