• Від Єльцина до Путіна: вражаюча спадкоємність

  • Четвер, 22 грудня 2011 року

Говорячи про Росію після 1991 року, прийнято виділяти два десятиліття, що на перший погляд відрізняються одне від одного: єльцинські 90-і як час демократизації та емансипації від радянської спадщини та наступні роки путінського авторитарного режиму, відмічені контролем над ЗМІ та опозицією і зневагою фундаментальних прав. Але якщо вдивитися уважніше, можна помітити, що у двох цих режимів більше схожих рис, ніж відмінностей, і ця подібність дозволяє робити припущення про те, яким буде майбутнє десятиліття, пише Le Temps.

Борис Єльцин зберігся у нашій пам'яті як мужня людина, що кинула виклик останній спробі зберегти радянську диктатуру в серпні 1991 року, без насильства ліквідувала величезну імперію, яка провела економічну реформу і долучила Росію до демократичних цінностей. Однак наступний розгін парламенту посіяв сумніви у прихильності Єльцина до принципів правової держави. Прийнята за участю всього 54% ​​виборців нова конституція наділяла президента широкими повноваженнями і оберігала його від коливань, пов'язаних із результатами виборів, чим і скористався як Єльцин, так і його наступник. А той факт, що Єльцин зумів втримати владу, не маючи більшості в парламенті, заспокоює нинішній режим. Економічна реформа Єльцина обернулася величезною інфляцією, зубожінням населення і збагаченням за рахунок диких приватизацій дуже вузького кола «нових росіян». Безрозсудне вторгнення в Чечню налякало й принизило країну. На виборах 1996 року Єльцин перемагає з мінімальною перевагою, і то за рахунок фальсифікацій, організованих створеними ним олігархами. Остання ілюзія успіху зникає з фінансовою кризою 1998 року.

Призначення Володимира Путіна збігається з початком нового тисячоліття і відроджує у Росії надію. Йому вдається переламати хід чеченського конфлікту, завдяки зростанню цін на нафту відновити фінанси країни, підвищити ВВП, гарантувати своєчасну виплату пенсій і зарплат і навіть повернути Росії міжнародний престиж. Однак, як і у випадку Єльцина, прогрес виявився ілюзорним, зазначає історик Андре Лібіх. «Хоча російські військові вже (майже) не гинуть у Чечні, там від імені Кремля править місцевий жорстокий сатрап, теракти тривають по всій Російській Федерації, а Північний Кавказ вислизає з-під контролю центру. Економічне зростання раптово припиняється з початком фінансової кризи 2008 року, а ВВП обрушується сильніше, ніж у 1998 році, хоча різких заходів вдається уникнути завдяки бюджетній «подушці», накопиченій за багаті роки. Корупція ж розвивається зухвалими темпами», — пише видання. У той же час екзистенційні проблеми Росії нікуди не поділися: населення і далі скорочується, система охорони здоров'я розвалюється, і ніякий режим не в змозі здолати вічне російське лихо — алкоголізм, підкреслює газета.

Ті, хто намагається реабілітувати єльцинське десятиліття, кажуть про контроль Кремля над ЗМІ та погрози на адресу журналістів. Однак саме в останні десять років цифрові засоби інформації, що важче піддаються контролю, зробили великий стрибок, пропонуючи альтернативні точки зору. Хоча держава намагається жорстко контролювати розвиток громадянського суспільства, створюючи віддані собі організації на зразок «Наших», бурхливе зростання неурядових організацій вислизає з-під держконтролю, відзначає Лібіх.

«Як Путін, так і Єльцин заступали на посаду, обіцяючи радикальні зміни. Єльцин бачив себе ліберальним демократом, при якому Росія повинна стати схожою на західну країну. Путін позиціонував себе як суворого поборника права і обіцяв повернути Росії гідність та добробут. Обидва президенти пережили період прихильності, а через якийсь час — дуже короткий для Єльцина і більш тривалий для Путіна — втратили народну довіру», — констатує автор статті.

Той факт, що обидва президенти змушені протистояти одним і тим же противникам, дозволяє оцінити ступінь цієї спадкоємності, відзначає видання, нагадуючи, що і ЛДПР, і КПРФ зі своїми нинішніми лідерами були головними конкурентами чинної влади і 20 років тому. Чи з допомогою масових порушень, як Єльцин у 1996 році, чи з менш масштабними фальсифікаціями, але Путін швидше за все буде переобраний президентом у 2012 році, визнає газета. «Тим не менш, тінь все тих же суперників і вічні проблеми, з якими стикається країна в умовах народного розчарування та недовіри, нагадують нам, що спадкоємність у Росії бере гору над переломом».

Переклад: InoPressa

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...