• Суверенітет Канади над водами Арктики під питанням

  • Вівторок, 27 листопада 2007 року

Більше 300 років Північно-Західний прохід між Азією та Європою залишався «Арктичним Граалем», як називали цей морський шлях у 1980-х роках сучасники.

Навіть з середини ХХ століття лише невелика кількість кораблів здійснювала плавання через крижані течії, але, незважаючи на відвагу, навіть їхні досягнення не перетворили його на торговий шлях.

За іронією долі, не навігаційні інновації, а сьогоднішнє глобальне потепління може здійснити недосяжну мрію безстрашних відкривачів тих років – перетворити Північно-Західний прохід на величезний морський шлях. І поки що це, можливо, звучить принадно, однак може поставити під питання суверенітет Канади над Арктичним морем.

Який суверенітет вважати суверенітетом?

Канада – арктична країна, що є для її мешканців джерелом національної гордості. Коли 9 липня Стефан Харпер (прем’єр-міністр Канади ¬– прим. пер.) оголосив, що місто Оттава планує витратити 3,1 мільярда доларів на будівництво 6-8 вартових кораблів класу 5 для охорони Арктичного побережжя і ще більше – на глибоководний порт для їх обслуговування, він насправді висловлював слова багатьох своїх попередників, звернені до світу: «Води Арктики належать Канаді!»

Але чи зможе Канада відстояти свої права іншим способом, окрім як вдаючись до сентиментальності?

Сама ідея суверенітету мінлива. Харпер під час повідомлення про ці затрати впевнено заявив: «Коли приходить час захищати наш суверенітет над Арктикою, перед Канадою постає вибір: ми його домагаємося або ми його втрачаємо». Якщо країна не буде захищати свої володіння, вона втратить їх.

На практиці це означає: країна повинна активно патрулювати на своїй території, бути здатною відбивати агресорів, зберігати мир та безпеку в районі. Її володіння також повинні бути визнані урядами інших країн.

У газеті «Перспективи Півночі» професор юриспруденції при Університеті Оттави Дональд Мак-Рей говорить про те, що Канада, захищаючи свій суверенітет над Арктикою, повинна буде зустрітися з подвійними стандартами.

Стосовно прав на земельне володіння, існує геополітичний факт, що в 1880 році Британія поступилася Канаді Арктичним архіпелагом. Однак претензії на суверенітет над ним дуже хиткі.

Парадоксально то, что в договоре также существует пункт, говорящий, что соглашение не меняет исторической позиции каждого правительства на вопрос о суверенитете.

Сполучені Штати ніколи не визнавали владу Канади над Північно-Західним водним шляхом, і довгі роки дві сусідні країни грали в «кота-мишки» без явних перемог з чиєїсь сторони. Наприклад, якщо Сполучені Штати без попереднього попередження відправляють судно, Канада негайно виписує дозвіл. За Згодою про арктичне співробітництво 1988 року Сполучені Штати погодились із тим, що американські криголами повинні мати дозвіл від Канади, щоб плавати спірними водними територіями. Канада погодилася завжди виписувати дозвіл.

Коли справа доходить до питання про фізичну присутність на півночі, у Канади завжди виникають труднощі, оскільки архіпелаг займає 40% її території, там украй суровий клімат, в результаті чого нагляд коштує дуже дорого.

У документі Державної оборони, датованому 10 липня, значиться, що військово-морський флот Канади нині не має можливості патрулювати Арктичний океан «і має змогу перебувати у північних водних просторах тільки невеликий період часу і лише тоді, коли немає криги». В далеких північних районах відсутня навіть постійна пошукова та рятувальна служба, не кажучи вже про багатофункціональну службу безпеки.

Загалом, ніщо з того не має великого значення. Однак глобальне потепління змінює арктичні реалії. Глобальне потепління перетворює суверенітет над полярною Північчю на тему для гарячого обговорювання.

Міжнародні спеціалісти з нагляду за зміною клімату нині передбачають, що у недалекому майбутньому в результаті танення крижаного полярного покрову кораблі, здійснюючи плавання, зможуть перетинати Атлантичний та Тихий океани, пропливаючи шляхом на 7 000 км коротшим порівняно з теперішнім, який проходить через Панамський канал.

У 2004 році Арктична рада у своєму дослідженні, що має назву «Вплив потепління на Арктику», відзначила, що до кінця поточного сторіччя навігаційний період (коли концентрація криги менше на 50%) на Північному шляху ймовірно збільшиться до 120 днів порівняно з нинішнім періодом 20-30 днів.

Згідно даних, отриманих з американського підводного човна, об’єм криги в арктичних морях скоротився на 40%. Ці дані були представлені у 2001 році на оперативному симпозіумі військово-морського флоту, який пройшов під обережно вибраною назвою «Операції військово-морського флоту у безльодовій Арктиці».

Якщо Північно-Західний прохід стане вільним, як це очікується, то Канада зможе зберегти свій суверенітет над Арктикою лише в умовах значного збільшення операцій у Арктиці. Це логічно витікає з Конвенції ООН 1982 р. про морське право, в якій сказано, що кораблі та літаки мають право перетинати будь-які «міжнародні канали». Під «міжнародними каналами» маються на увазі водні шляхи, котрі використовують для міжнародної навігації між двома частинами відкритого моря (або моря поза територіальними водами) або особливих економічних зон.

На Північному шляху до цього часу не було регулярної навігації, тому він не підпадав під визначення «міжнародного каналу». Але щойно він стане таким, Канада не буде мати права затримувати судна. І, якщо Канада не буде затримувати судна, вона повинна буде здійснювати контроль над усім, що станеться після цього. Але якщо вона не зможе робити це, то вона втратить право на суверенітет.

Експерт з міжнародного права при Університеті Британської Колумбії Майкл Байєрс повідомляє: «Танення криги збільшує можливість для суден пропливати, не питаючись про дозвіл на це. Якщо Канада не попередить такий неузгоджений транзит, то зникне право Канади на володіння Арктичними водами».

Хвиля активності не обмежиться лише торговим флотом. Тиск зросте, коли нафта та газ у відкритому морі стануть більш доступними, коли відкриється новий рибний промисел тріски та скумбрії, і виникнуть нові можливості для відкриття туристичних ліній.

І що найважливіше: Канада повинна буде довести свою здатність до запобігання тероризму, щоб закрити терористам легкий шлях для транспортування бомб у Північну Америку. Професор Байєрс вважає, що цей момент міг би стати найбільшою перевагою у задумах Оттави. Він гадає, що після подій 11 вересня «найважливішою річчю для канадського уряду є можливість переконати американський уряд у тому, що контроль над Північно-Західним шляхом принесе користь також і США»,

Можливо, це гарна ідея, але чи підуть Сполучені Штати на це? Чи вирішать проблему декілька мільярдів доларів та жменька криголамів?»

Якщо Оттава не готова до підвищення ставок, то у своїх претензіях на суверенітет над Арктикою Канада ходить по тонкій кризі.

Сінді Друкьєр. Велика Епоха

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...