• Погляд на кризу культури Тибету після розстрілу тибетських біженців

  • П'ятниця, 29 грудня 2006 року
Люди ще мають добре пам'ятати подію 30 вересня: румунський фотограф випадково зняв на камеру сцену вбивства: китайські прикордонники без вагань застрелили тибетську черницю, яка вела групу біженців з 73 чоловік. Група, в якій  знаходилося багато дітей, йшла з Тибету до Непалу через перевал Нангпа на горі Еверест.

Коли журналісти ВВС брали у мене інтерв'ю, вони запитали, чому такі маленькі діти хочуть врятуватися втечею, незважаючи на смертельну небезпеку. Я прямо відповів: "Протягом останніх 50 років тибетці постійно роблять спроби врятуватися втечею і покидають батьківщину, щоб уникнути політичних репресій, щоб віддати дань пошани Далай Ламі, щоб здобути релігійну освіту і вивчати тибетську мову. Саме ці причини рухають п'ятою частиною дітей-біженців, які ризикують своїми життями, щоб здобути тибетську освіту в школах тибетського уряду, що знаходиться у вигнанні в Дхарамсала, Індія».
 
Занепокоєність і страх з приводу вмираючої культури
 
Десятки тисяч дітей Тибету були відправлені цим небезпечним шляхом їхніми батьками. Як батько я теж відчуваю, якого болю вони зазнають, приймаючи таке рішення. Я знаю про муки, через які вони проходять.
 
Пам'ятаю, як в березні 1998 р. я відвідав новий центр прийому тибетських біженців в Дхарамсала. Один із співробітників повідомив мені, що з 745 біженців першого сезону, 60 % склали діти шкільного віку. Під час переходу через покриті снігом гори п'ятеро дітей замерзли на смерть, а семи або восьми з них доведеться робити операції з ампутації кінцівок внаслідок обмороження.
 
Я зі сльозами запитав: "Чому таких маленьких дітей відпускають в засніжені гори?". Ця людина відповіла: "Навіть якщо б люди знали всі небезпеки переходу, вони все одно відправляли б своїх дітей сюди в школу. У Тибеті в деяких сільськогосподарських і фермерських районах школи не змогли виплачувати зарплату вчителям, і всі вони виїхали. В інших місцях школи функціонують, але діти там не можуть вивчати свою рідну мову і сповідувати свою релігію. Тому батькам доводиться відправляти дітей сюди".
 
Оскільки мешканцям Тибету вже завдано збитку через "китаїзацію", вони будь-якою ціною хочуть, щоб їх діти успадкували основу культури своєї нації - мову і релігію.
 
Редактор "Тибетського бюлетеня (Tibet Bulletin)" Дауа Тсерінг колись був безграмотним тибетським хлопчиком. Якось в інтерв'ю він заявив: "Вимирання нації - це необов'язково вимирання на фізичному рівні. В ході історії багато націй зникли, але лише деякі зникли фізично. Це - стирання їхньої мови і писемності, релігійних звичаїв і т.д. Тибетці відчувають сильне занепокоєння і страх".

Американка свідчить про занепад мови Тибету
 
В молодості американка Андреа Снейвлі спочатку навчалася в Стенфордському Університеті. Захопившись вивченням Тибету, вона відмовилася від можливості пройти навчання в Ітілі, а поїхала у Лхасу вивчати тибетську мову.

На тайваньському форумі 2006 року "Молоді всього світу небайдужа доля Тибету", проведеному комісією у справах Монголії і Тибету, пані Снейвлі заявила: "Найбільша проблема Тибету - мова. Походження культури залежить від мови. Мова - її центр; без мови не існує культури".

Коли я попросив цю відкриту і щиру американку пояснити свою заяву, вона відповіла: "В даний час у Тибеті діти мало розмовляють рідною мовою і не можуть писати тибетською. Частина молоді співає пісні, використовуючи популярні тибетські мелодії, але китайською мовою. Погано видаються книги тибетською, до того ж вони поганої якості; синтаксис також незрозумілий. У школах навчають китайській тибетській мові, на основі китайської культури. Наприклад, діалоги складаються так, як ніби розмовляють два китайці; дуже рідко використовуються елементи власної культури Тибету, а місцевого релігійного змісту ще менше. Нестерпний той факт, що китайці здійснюють свою політику через тибетські підручники".
 
Чому Тибет зіткнувся з цим? Поза сумнівом - з політичних причин. До 1959 року місцеві жителі говорили тільки тибетською. Існувало 6 000 храмів, а державні та приватні школи навчали тибетській мові.
 
Проте після 1959 р. представників еліти Тибету кого розстріляли, кого відправили у вигнання; КПК закрила храми Тибету і заснувала китайські школи. Після проведення реформи в Тибеті організували класи двома мовами, проте тибетські класи мали другорядне значення й існували просто для вигляду.
 
Ще в 1992 р. один відомий вчений Тибету заявив: "Хоча оголошено, що на урядовому рівні, на різних зборах і при створенні офіційних документів пріоритет надається тибетській мові, скрізь використовується китайська мова. У такій ситуації Тибет вже втратив свободу володіння своїми власними мріями і майбутнім".
 
Придушення нації робить тибетську мову даремною

Покійний Панчен Лама Десятий одного разу поклав відповідальність за кризу, що виникла у відособленому Тибеті, на комуністичне правління. На першій зустрічі в пекінському центрі з дослідження Тибету він сказав: "У цьому регіоні вже 1 300 років розмовляють тибетською мовою, проте за 20 років правління комуністів тибетська мова зникла повністю".

Протягом цього 1300-річного періоду, про який говорив Панчен-лама, Тибет, принаймні, зберігав свою незалежність. Мова Тибету була єдиною офіційною мовою, яка не лише проіснувала такий тривалий час, але нею написані видатні літературні твори.
 
Влада КПК сформулювала правила письмової і усної мови автономного району, щоб ослабити конфлікт з Тибетом, заявляючи, що метою введення цих правил було "гарантувати вивчення, використання і розвиток тибетської мови".

Але в епоху глобалізації та утилітаризму під владою китайського режиму і загрозою сильної конкуренції з боку китайської культури, тибетська мова знаходиться на межі вмирання, і фактично вже втратила своє значення.
 
Тибетський вчений, провидець, Кхенпо Джігме Пхунтсог з буддійського інституту Сертхар в Кардзі (Kardze) якось сказав: "В даний час в Тибеті тибетська мова не має ніякої цінності навіть для написання простого листа; якщо написи на конверті зроблені тибетською, а не китайською, цей лист не тільки не дійде до адресата за межами Тибету, але й на території Тибету. Що стосується транспорту, то навіть якщо ви добре знаєте тибетську, ви не зможете зрозуміти вказані на квитку номер місця, а також час відправлення і прибуття. У місті або в селі, якщо ви хочете дізнатися, де знаходиться лікарня або магазин, в знанні тибетської мови, в основному, немає ніякої необхідності".
 
Ті, хто живуть в Тибеті і знають тільки тибетську мову, не можуть навіть вступити в розмову, щоб купити товари для задоволення повсякденних потреб, не кажучи вже про те, щоб знайти пристойну роботу в місті. Насправді, те, що «тибетська мова даремна", примушує молодих тибетців відмовитися від неї заради виживання і вивчати китайську.
 
На поверхні це свого роду вибір утилітарного ринку, але якщо копнути глибше, насправді, це результат сильного придушення національної меншини з боку численної національності хань з її етнічним шовінізмом. Це також одна з форм порушення прав людини.
 
Тільки справжня автономія може гарантувати право на свою власну мову
 
Чому мігрантам національності хань необов'язково вивчати тибетську мову? Для слабкішої національності право на мову є вимогою права на подальший розвиток своєї власної мови і використання її в повсякденному житті.
 
Так само як і цивільні права, передбачені китайською конституцією, яка здебільшого є документом, який нічого не вартий, право тибетців на мову залишається тільки на папері. Що ж думає глава КПК про освіту в Тибеті?
 
Колишній секретар партійного комітету автономного району Тибету Чень Куйюань, який довгий час займав цей пост в Тибеті, публічно заявив: "Чи є наша освіта продуктивною, не оцінюється кількістю дипломів, виданих в університетах, професійно-технічних училищах і середніх школах, важлива позиція учнів - вони за або проти групи Далай Лами" [Тут група Далай Лами - це люди, що підтримують Далай Ламу].
 
Міністр громадської безпеки Чжоу Юнкан, що репресував живого Будду Тибету Тензінг Делек (Tenzing Delek) в провінції Сичуань, висловився більш повно: "Проводити навчання в школах тибетською мовою - це означає втрачати державні людські ресурси і кошти".
 
Незважаючи на те, що тибетці, як національність, втратили свій суверенітет, на папері вони досі мають "автономність".  Тибет складає велику частину мешканців засніженого плато, понад 90 %. Тільки за умови надання цій більшій частині населення справжньої автономії, обширна і прониклива культура Тибету може розвиватися далі через давно існуючу і добре усталену тибетську мову.
 
Після того, як західні альпіністи зафіксували розстріл біженців Тибету, люди уважно вивчили, чому тибетські діти рятуються втечею. Всім вже відомо, яку ціну платить Тибет заради порятунку своєї власної мови. Відстоювання права розмовляти своєю мовою невд'ємне від їхньої боротьби за справжню автономію. Це також тісно пов'язано з прагненням китайського народу до демократії і дотримання прав людини.
 
The Epoch Times (Велика Епоха)

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...