• Пакистан впадає в анархію

  • Понеділок, 19 листопада 2007 року

Пакистан стоїть на межі найсерйознішої політичної кризи у країні з часів утворення держави наприкінці 1940-х. Душі правлячих генералів втекли у п’ятки. Введення надзвичайного стану президентом-генералом Первезом Мушарравом стало останнім відчайдушним вчинком, зробленим з метою відновити закулісну угоду з ісламістськими екстремістами та придушити вимоги демократії та громадського правління.

В нинішній час Пакистан сильно нагадує Югославію в 1980-х, коли згасаюча комуністична ідеологія вже була нездатна утримувати країни разом. Ідеологія ісламістського екстремізму та структура керівництва «мулла-генерал» більше не діють в Пакистані.

Аргумент генерала Мушаррафа про те, що його рішення було прийняте з метою кращої протидії наростаючому ісламістському екстремізму в країні, очевидно, не відповідає дійсності та здоровому глузду. Навпаки, військовий стан де-факто є благою звісткою для «Талібану» та «Аль-Каїди», які завжди віддавали перевагу переговорам з генералами, аніж з громадськими політиками, такими як Беназір Бхутто.  

Через день після введення надзвичайного стану у Вазиристані між пакистанським урядом та рухом «Талібан» була укладена згода, в результаті якої були звільнені 200 пакистанських солдатів в обмін на видачу «Талібану» 25 засуджених талібанських активістів.

Ці 200 військових здалися в полон руху «Талібан» декілька місяців тому, що принизило честь та гідність пакистанської армії, яка має у своєму розпорядженні ядерну зброю. ЗМІ Пакистану тоді повідомили, що солдати були викрадені ісламістськими бойовиками. Таємна угода включала вивід пакистанських військ з територій племен, які перебувають під контролем «Талібану». Навіть більше, після того, як оголосили надзвичайний стан, військовий режим ув’язнив тисячі продемократичніх активістів, журналістів та адвокатів, подібно до того, як тисячі буддійських ченців були заарештовані бірманськими генералами.

Провина за появу нинішньої небезпечної ситуації в Пакистані лежить на восьмирічному репресивному військовому режимі генерала Мушаррафа, який дозволив «Аль-Каїді» та «Талібану» перегрупуватися та взяти під контроль великі північно-східні території в країні. Цього можна було б уникнути шість років тому, якби Пакистан вів чесну та прозору політику у боротьбі проти тероризму.

Через шість років після того, як була оголошена війна проти тероризму, військова розвідка Пакистану, що має реальну владу в країні, все ще зациклюється на утопічній ідеології, відповідно до якої виживання Пакистану як країни можливе лише у випадку використання ісламістського екстремізму – чарівної палички для зовнішньої та внутрішньої політики Пакистану. Ця ідеологія є «душею» політичної структури в Пакистані.

Пакистанська історія, ймовірно, також зіграла значну роль у появі нинішньої ситуації в цій країні. Це те, на що Захід завжди дивився крізь пальці. Держава Пакистан була утворена в 1947 році не бородатим муллою або людиною, що має помірні погляди. Вона була утворена англізованою світською елітою за підтримки британської Індії, коли англійці залишали Індостан. Британський тижневик «Гардіан» (Guardian Weekly) нещодавно розкрив, що територія Пакистану вперше була накреслена на мапі британським офіцером збройних сил, який ніколи не був у Індії. Ісламістський екстремізм у цій країні з’явився пізніше.

Батько-засновник Пакистану Джинна Мухаммед Алі був світським і навіть агностичним індійським емігрантом у Лондоні, у якого була схильність, як повідомив тижневик Newsweek 29 жовтня, до віскі та, за словами Таріка Алі [британсько-пакистанський письменник], до свинини (в Ісламі заборонено вживати алкоголь та свинину). Тарік Алі також заявив, що Джинна не говорив на жодній з індійських мов, за винятком англійської.

Атеїзм у Пакистані був заборонений в 1971 році після від’їзду англійської групи військових радників у Бангладеш з Пакистану. Це стало попередженням пакистанській правлячій еліті, що виживання Пакистану можливе лише за допомогою ісламістського екстремізму. Вважалося, що ісламістський екстремізм має потенціал, щоб придушити прагнення до незалежності етнічних меншин, які були насильницьким шляхом інтегровані у нову державу Пакистан.

Пуштуни та белуджі однозначно мають культуру, історію та мову зовсім відмінну від пенджабців. Пуштуни були традиційними правителями Делі перед утворенням Британської та Монгольської імперій в Індії. Пуштуни прагнуть вийти з-під влади пенджабського режиму в Ісламабаді.

Пакистанська територія племен федерального управління (ФАТА) – це тюрма, жителі якої ізольовані від іншої частини світу. Вони заробляють на життя торгівлею наркотиками та контрабандою зброї. ФАТА є надійним притулком для бойовиків «Аль-Каїди» та «Талібану».

Сьогодні велика частина пакистанських племінних територій перебуває під контролем «Талібану», котрий, як повідомляють, замінив пакистанські прапори на свої власні прапори білого та чорного кольору. Таким чином, пакистанська військова розвідка вже успішно витіснила пуштунський націоналізм релігійним фанатизмом «Аль-Каїди»: нав’язування всьому світові закону Аллаха та вбивство всіх безбожників на планеті. Пакистанській військовій розвідці тим не менш не вдалося насадити цю ідеологію в Белуджистані, де війська Пакистану ведуть війну зі спокійним белуджським сепаратистським рухом. Пакистанська військова розвідка використовує «Талібан» для придушення національної самосвідомості белуджів у цій провінції.

Міжнародна група з запобігання криз опублікувала попередження про цю небезпечну стратегію всередині Пакистану. Пакистанська військова влада дотримується політики «репресій, вбивств, арештів, викрадень та тортур з метою підкорити белуджів своїй волі».

Пуштунський націоналізм – це невимовний жах для пакистанських параноїчних військових правителів в Ісламабаді. Націоналізм пуштунів неодмінно буде в сто разів більш смертельним, аніж белуджський націоналізм. Саме з цієї причини генерал Мушарраф вибрав політику «і вовки ситі, і вівці цілі». Він робить все можливе, щоб задовольнити США, і одночасно тримається за рятівний трос, прив’язаний до «Талібану».

Іронія в тому, що обидві організації – пакистанська військова розвідка та «Аль-Каїда» – мають однакові стратегічні цілі в порівнянні з «Талібаном», які розвивалися упродовж багатьох років ідеальної співпраці у минулому. А «Талібан» частенько проявляв себе як легіон фанатичних релігійних роботів, будучи яблуком роздору між «Аль-Каїдою» та пакистанською військовою розвідкою.

Обидва угруповання передбачають: для Пакистану втрата «Талібану» рівнозначна втраті Пакистану раз і назавжди. А для «Аль-Каїди» втрата релігійної войовничості, як рухомої сили «Талібану», еквівалентна втраті контролю над цим рухом.

Виходячи з принципу «розділяй та володарюй», пакистанська військова влада підтримує пуштунські екстремістські партії, такі як «Джамаат улема-і-ісламі» (голова якої Маулана Фазлур-Рахман є основним захисником афганського філіалу руху «Талібан»), намагаючись протидіяти белуджам та помірним пуштунським партіям.

Військовий режим Пакистану використовує приплив американських грошей та зброї для боротьби з белуджським та пуштунським націоналізмом, тим часом заохочуючи до войовничості членів руху «Талібан». «Джамаат улема-і-ісламі» володіє величезною мережею медресе [мусульманський навчальний заклад] і в Белуджистані, і в Північно-західній пограничній провінції, які використовуються у якості університетів для вивчення протиприродної ідеології та тероризму.

З 2004 року у генерала Мушаррафа з’явилася небезпечна схильність до укладення мирних договорів з «Аль-Каїдою», з суміжними до «Талібану» релігійними групами та пакистанським «Талібаном», який перемістив свій мозковий центр у «племінний пояс» пакистанських пуштунів після того, як рух «Талібан» був витіснений з Афганістану військами СЩА та НАТО.

Ця політика настільки надала хоробрості бойовикам «Талібану» в Афганістані, що зараз вони готові вступити у генеральний бій з силами НАТО. За наявними відомостями, тільки в цьому місяці вони захопили три округи у східних провінціях Афганістану.

Подібний генеральний бій та захоплення територій нанесли поразку російським військам в Афганістані в 1980-х роках. В прийдешньому році силам США та НАТО буде дуже важко зберегти військовий статус-кво без використання додаткових військ.

Попри все, в Пакистані ситуація війни з тероризмом більш серйозна, ніж у Афганістані. Пакистанська правляча еліта будь-якими способами намагається нажити грошей на війні проти тероризму. Одна й та сама війна по-різному сприймається на Заході та в Пакистані. Пакистанський військовий режим розглядає війну проти тероризму як можливість покласти в кишеню мільярди західних доларів та використати західну підтримку, щоб розповсюдити центральну владу на норовливі племінні території.

Замість цієї нерозважливої стратегії Пакистану потрібно здійснити повний перегляд своєї структури влади – гібриду генералів та екстремістських мулл. Пакистанська військова розвідка, як сказала нещодавно Беназір Брутто, повинна бути повністю реорганізована.

Лише демократія та справжнє громадянське правління можуть врятувати Пакистан та допомогти світові виграти війну проти тероризму. На Захід та НАТО очікує грандіозна поразка в Афганістані, якщо вони не зможуть покласти край військовому режиму та його заплутаному ланцюгу злочинів у Пакистані.

Автор Есан Азарі – афганський письменник, що живе у Сіднеї, Австралія.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...