Кращий фокус Путіна

Спостерігачі зайняті — гадають, хто виграє в боротьбі за місце наступного президента Росії. Тріщина у відносинах між Володимиром Путіним і нині чинним президентом Дмитром Медведєвим росте, говорить відомий політичний експерт. Медведєв став символом змін, запевняє нас впливовий журналіст. Багато хто робить ставки на те, що Медведєв буде виступати як реформатор-західник. Саме це й потрібно прем'єр-міністрові Путіну напередодні президентських виборів, призначених на березень 2012 року: нехай світ думає, що в Москві існує конкуренція. Нехай світ вірить, що у Медведєва є шанси. Нехай світ сподівається, що Медведєв — ліберал, пише у своїй колонці The Washington Post провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі Лілія Шевцова.

Якби боротьба за контроль над майбутнім Росії була реаліті-шоу, то воно могло б називатися «Виживання». В якості режисера Путін намагається зробити так, щоб ми й надалі ворожили, і пропонує всім сподіватися й відчувати, що є шанс побачити виконання своїх надій. Російські консерватори сподіваються, що до Кремля повернеться Путін. Ліберали та Захід сподіваються, що Медведєв піде на другий термін і стане більшою мірою президентом, ніж маріонеткою.

Що ж до сценарію, то кращим фокусом Путіна на даний момент є наділення Медведєва рисами реформатора. Можливо, переконання Медведєва дійсно більш ліберальні, ніж переконання Путіна — старшого колеги, що привів нинішнього президента до влади. І цілком природно, що їх команди обидві тягнуть мотузку на себе, а «димова завіса», створена видимістю конкурентної боротьби, закріплює правдоподібність путінської кампанії, задуманої для того, щоб утримати тандем при владі.

Але немає ніяких доказів, що за Медведєвим стоять хоч якісь реальні сили.

У Медведєва імідж ліберала, західника і реформатора, але подумайте над його досягненнями: будучи президентом, він вимагав свобод і влади законів, але водночас розширив повноваження поліцейських структур, просунув збільшення президентського терміну до шести років, пасивно спостерігав за звинуваченнями і судовим процесом за сфабрикованою справою «ЮКОСа», компанії мільярдера Михайла Ходорковського, допустив жорсткий розгін демонстрацій на захист Конституції і побиття опозиції, також спокійно спостерігав і введення законодавчої бази, що дозволяє розширити державні репресивні повноваження.

Медведєв невпинно обурено говорить про корупцію, але під час його президентства корупція стала способом життя в цій країні, і щорічний обсяг хабарів оцінюється в 300 мільярдів доларів. Він каже про поліпшення інвестиційного клімату, тоді як незалежні оглядачі говорять, що це люди з медведєвського оточення почали перевірки в Домодєдово, найдохіднішому аеропорту Росії, — тут багато хто проводить паралелі з державною операцією з присвоєння «ЮКОСу». Так, Медведєв примусив урядових чиновників і людей з путінської команди покинути ради директорів державних компаній, але чи ослабне над цими компаніями державний контроль, якщо нові призначення будуть виходити від тієї ж путінської команди?

Ті, хто сподівається, що Медведєв вибере більш м'які тактики в міжнародній політиці, можуть пригадати, що саме Медведєв виступав у нас «військовим президентом» і брав відповідальність за військовий конфлікт Росії з Грузією. І саме він погрожував Україні та її колишньому президенту Віктору Ющенку. І саме він почав сперечатися з Японією з питання Курильських островів. І саме Медведєв, коли почалися арабські повстання, розмірковував на тему того, що «певні сили готують те саме і для Росії».

Чому тоді так багато людей наполягає, що Медведєв — реформатор? Надії, що Медведєв запустить ліберальні реформи, дозволяють його російським прихильникам зберігати лояльність по відношенню до керівництва країни, зберігаючи при цьому і гідність. Це було б для них складніше, якби вони визнали, що немає ніякої особливої різниці між Медведєвим і Путіним з точки зору того, як ідуть справи в уряді, яким цей тандем управляє. Що ж стосується прихильників Медведєва в західних політичних колах, то це їхня віра в те, що Медведєв — реформіст, закладає основу для «політики перезавантаження» — без цих надій така політика розсиплеться. І в обох випадках міф про «доброго царя» Медведєва корінням йде в той факт, що жодна зі сторін не вірить, що Росія може прийти до реформ демократичною дорогою, а тільки в те, що реформи повинні насаджуватися і йти зверху.

Проблема, зрозуміло, полягає в тому, що всі спроби насадження реформ у Росії призводили лише до продовження життя та зміцнення системи одноосібного владарювання, яка історично панує в країні і веде її в глухий кут.

Як би парадоксально це не звучало, але продовження медведєвського президентства може виявитися ще більшим ударом для надій на лібералізацію, ніж повернення до Кремля Путіна. Помилкове враження, що глава Росії «спустить реформи зверху», може лише ще більше деморалізувати суспільство і послабити політичний протест.

Путін не планує йти, та й іти йому нікуди. Як тільки він випустить кермо влади з рук, його наздожене доля єгипетського Хосні Мубарака. Наділення більшою владою твіттер-президента Медведєва в той момент, коли країна все більше пересичується Путіним і його командою, збільшує ризики втрати контролю. У Путіна немає інших варіантів, крім як повернутися в Кремль у якості президента і відмовитися від ідеї тандему.

Недавнє рішення Путіна організувати під своїм керівництвом «Загальноросійський народний фронт» — дуже чітка ознака політичної смерті Медведєва. Більше того, відмова Медведєва піти далі звичних заяв у ході прес-конференції, яка пройшла 18-го травня, підкреслює, що у нього немає жодних політичних амбіцій і що він не готовий кидати виклик Путіну.

Тим, хто робить ставки на результат президентських виборів, можна порадити не забувати, що Путін тут — круп'є.

Оригінал перекладу: ИноСМИ