• Бірманський режим повинен бути під пильним спостереженням

  • Вівторок, 9 січня 2007 року

Упродовж більш ніж сорока років населення Бірми дуже страждає від дій військового режиму країни. Цей факт в основному ігнорувався, у тому числі й пресою, в усьому світі.

У Бірмі кожна десята дитина вмирає, не досягнувши п'ятирічного віку. Зараз у країні триває криваве й жорстоке переслідування багатьох етнічних меншин, яке проводиться однією з найбільших армій Південної Азії, велика частина якої складається з примусово мобілізованих хлопців (Бірма - країна, що не має зовнішніх агресорів).

Постійним знаряддям війни є викрадання; більше 1000 чоловіків, жінок і дітей поміщено у в'язниці тільки за свої політичні переконання, а примусова праця використовується для побудови життєво важливої економічної інфраструктури, включаючи туристичний бізнес. Недивно, що багато жителів намагаються покинути країну, шукаючи політичного притулку в сусідніх державах.

Життя «внутрішніх ізгоїв» у часто необлаштованих таборах на тайському кордоні можна вважати безпечним, завдяки їхній захищеності від атак бірманських військ. Проте, не маючи права голосу й існуючи на жалюгідну компенсацію тайської влади, насправді, життя переселенців достатньо сумне. Оскільки тайський уряд не визнає їх біженцями, вони абсолютно позбавлені прав, зокрема права на освіту і медичне обслуговування. Як відзначила Кейт Томас, яка може вважатися «слабкою надією для бірманських біженців у Таїланді», ріст захворювань у таборах поселенців досяг критичної точки. Проблема частково може бути пояснена старою ворожнечею між сіамським (колишнім тайським) і бірманським населенням. Але і в цьому випадку, важко виправдати ставлення Таїланду до цієї вразливої групи.

Інші країни і міжнародні угрупування багатозначно знизували плечима і не звертали на це увагу, тоді як населення Бірми продовжує існувати в умовах одного з найбільш репресивних режимів, що існують у світі.

У цьому випадку Бірмі не допоможуть ні газ, ні деревина тикового дерева, запаси яких вона має. Мабуть, легко можна пояснити той факт, що Китай, який продовжує пошуки дешевої енергії, затишно себе почуває за існуючого в Бірмі режиму. І навіть найбільш густонаселена демократична країна світу, така як Індія, також, схоже, схиляється до того, щоб привласнити її природні ресурси, не замислюючись над питанням про те, які з прибуткових статей дійсно приносять користь, а які отримані ганебним шляхом. Японія, Південна Корея, Франція і деякі інші країни є такими ж співучасниками.

Інвестування, яке триває, не допомогло населенню Бірми, де режим щорічно витрачає менше одного долара на охорону здоров'я й освіту однієї людини, і при цьому ще ухитряється витрачати половину ВВП на озброєння.

Роками міжнародне співтовариство займало переважно вичікувальну позицію і приймало майже в буквальному розумінні жалюгідні завірення Державної Ради миру й розвитку, які ні до чого не зобов'язують. Ан Сан Су Кі, харизматичний лідер, який виступає за демократію Бірми, досі міститься під арештом «для її власної безпеки» (одинадцятий раз за останні сімнадцять років). Тим часом, уряд Пінмани, нової столиці Бірми, намагається переконати всіх у тому, що Червоний Хрест просто «за своїм власним бажанням» закрив п'ять своїх офісів на тайсько-бірманському кордоні.

Офіційна позиція Європейського Союзу, яка щорічно ратифікується, - не більше ніж спроба співчуття разом із загальною апатією і крайньою бездіяльністю; Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй виглядає такою ж неправомочною й незацікавленою. Лейбористський уряд Великобританії відмовився від публічної обіцянки опозиційного лідера партії ввести ефективні економічні санкції стосовно бірманської хунти, не зважаючи на існуючий міжпартійний консенсус і можливість упровадити їх негайно. Натомість вважається, що на Близькому Сході війни вирують під ім'ям «демократії».

Може видатися несподіваним, що тільки Сполучені Штати сприяють просуванню демократії і соціальних реформ у цій виснаженій і скаліченій країні, колись одній з найбагатших у Південній Азії. Саме США чинили тиск (і досягли мети - уже двічі), щоб це питання було внесене до порядку денного засідання Ради безпеки ООН; резолюція, що зобов'язує, може стати наступним кроком.

Тиск на режим також наростає і в іншому місці. Не зважаючи на роки політичного невтручання й відмови зайняти активну позицію, ASEAN (Торгова група Південної Азії) попередила, що збереження статус-кво принесе альянсу погану славу. Бірму примусили (або, можливо, «примусили добровільно») відкласти головування на саміті цього року. У результаті відкритий, довірчий діалог і офіційне визнання тяжкого становища більш ніж п'ятдесяти мільйонів чоловік може бути тільки їм на благо.

Можна впевнено сказати, що зараз час дипломатичного вичікування щодо Бірми вже минув. Міжнародному співтовариству потрібно об'єднатися і рішучіше виражати протест проти військового режиму Бірми, який продовжує гнобити своїх громадян і не підкоряється міжнародним законам, що зобов'язують дотримуватись прав людини.

Гай Крафт. Спеціально для Великої Епохи. Гай Крафт читає курс лекцій з питань Південно-Східної Азії на факультеті досліджень Сходу й Африки в Лондоні. 

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...