• Україна очима біженця: погляд ззовні

  • Ганна Жаворонкова | Велика Епоха
    Субота, 12 жовтня 2013 року

Наш співрозмовник — людина інтелігентна і, відповідно, має почуття власної гідності. В Україну він приїхав з Афганістану, де в нього виникли проблеми через те, що він працював перекладачем для американських солдат. Тут він планував отримати статус біженця, влаштуватись на роботу та жити із сім’єю (дружина і маленька донька). Якою Ахмед [ім’я змінене з міркувань безпеки] побачив Україну?

Ахмед: Я не багатий бізнесмен, щоб відкрити тут бізнес, але якщо ви відкриєте свою справу тут, то наразите ваше життя на небезпеку. Як іноземця вони можуть вас викрасти, щоб просити викуп.

Кілька місяців тому мене зупинив міліціонер і сказав: «Ви не повинні працювати». Вони подивились мої документи і стали вимагати грошей, «штраф». Переписали моє ім’я. Я сказав: «А що я маю робити в цій країні, якщо міліція каже, що працювати я не маю?» [Ахмед приїхав 3 роки тому і весь цей час намагається отримати статус біженця].

— А чому вам не дали статусу біженця?

А.: Я знаю, що якщо ви заплатите гроші — хабар, то для вас майже за 4 або 3 місяці зроблять проїзний документ біженця. Але у мене немає грошей. Крім того, якби у мене і були гроші, я б ніколи не заплатив ні гривні.

Я думаю, що для української влади робота з біженцями не важлива. Головне для них — це гроші.

Якщо він турист, якщо він вбивця, якщо він білий або чорний — для них це байдуже, для них важливі тільки гроші. Коли вони отримають гроші, вони і не спитають, через які проблеми людина приїхала в цю країну. Вони знають про мій випадок, але їх це не турбує.

Якби в мене були гроші, я б отримав статус біженця за 2—3 місяці.

— Як ви думаєте, чи зміниться ситуація в Україні на краще в найближчі роки?

А.: Для українського уряду якщо у вас є які-небудь проблеми, то це нічого не означає. З мого досвіду, якщо ті, хто шукає притулок, хотіли б приїхати і залишитись тут, вони марнують свій час, вони будуть страждати все своє життя. Краще померти в своїй країні, або податись кудись ще.

В Україні, на мою думку, в найближчі 20 чи 30 років не буде ніяких змін. Тому що я бачу людей, дивлюсь новини, я бачу ситуацію. Я знаю, що бідні тут стають ще біднішими, а багаті люди з вищих органів влади стають ще багатішими. Я думаю, що трохи розбираюсь в політиці, і думаю, що Україна ніколи не буде в Європейському Союзі, і ситуація не зміниться на краще.

Може змінитися президент чи прем’єр, але так буде тривати ще довго. Я думаю, нічого не зміниться найближчим часом.

— Що ви можете сказати про українців?

А.: Молоде покоління, яке я бачу — всі вони страждають від безробіття, вони багато палять, вживають алкоголь. Так що я дивлюся на це і думаю про свою дитину: що вона буде робити в майбутньому в цій країні?

Деякі лікарі та медсестри погано ставляться до іноземців. Я був в лікарнях в Афганістані, туди звертається багато іноземців. Ми ставимось до них дуже добре, ми забезпечуємо їх, принаймні, безкоштовними ліками. Я знаю, у нас є багато шукачів притулку — іранців, інших людей. У нас їм ніколи не казали «Геть із нашої країни!».

Ще кілька місяців тому, коли одного вечора я вийшов на вулицю, два хлопці напали на мене і побили так, що досі залишились сліди на спині.

Такою є ситуація. Для моєї сім’ї Україна — найгірше місце, щоб залишитись.

— Які потрібні зміни для того, щоб висококваліфіковані працівники з інших країн залишались в Україні?

А.: В цьому випадку, якщо український уряд дійсно хоче прийняти мене, спочатку вони повинні захистити мене від будь-яких загроз — це в першу чергу. Потім вони повинні дати мені житло, де б я міг жити зі своєю сім’єю, а також забезпечити нас роботою або надати фінансову підтримку. Потім відправити на навчання.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...