Референдум щодо політреформи як шлях в нікуди

Ініційований регіоналами референдум щодо повернення Конституції часів Леоніда Кучми з необмеженою владою Президента може стати своєрідними граблями для Януковича і його команди. У разі його успіху чинному Президенту доведеться вирішувати проблему обмеження влади свого наступника, а у разі неуспіху — ділитися одноосібною владою на користь оточення, пише Юрій Тишкун у виданні Новинар.

Домігшись проведення виборів до місцевих органів влади у найзручніший для себе час — 31 жовтня цього року, коли ще не розсіявся кредит довіри до влади, — Партія регіонів пішла ще далі, заговоривши про скасування політреформи.

Те, що не вдалося втілити Віктору Ющенку протягом 4 років, регіонали можуть зробити за півроку. Закон Про внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року, який обмежив повноваження Президента і перетворив Україну з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку, може бути скасовано вже цієї осені. Про це кілька днів тому заявив в інтерв’ю Дзеркалу тижня міністр юстиції Олександр Лавринович.

Зробити це планується на всенародному референдумі про скасування конституційних змін, який планують провести одночасно з місцевими виборами.

Однак швидко узгодити всі юридичні перешкоди для цього не вдалося. У суботу, 10 липня, Верховна Рада відправила законопроект про проведення референдуму, у якому є норма про винесення змін до Конституції на всенародне обговорення, на повторне друге читання. Депутати повернуться до його розгляду лише у вересні.

Чинна влада пропонує повернутися до старого варіанту Основного закону, що діяв за Леоніда Кучми.

Однак, готуючись до цього, регіонали «впритул» не бачать негативних наслідків такого кроку, які для них настануть, коли четвертий глава держави залишатиме свою посаду. І зовсім не факт, що Януковича і Лавриновича від змін зупинить заява голови Конституційного суду України Андрія Стрижака про те, що приймати Основний закон на референдумі не можна.

Прав більше, відповідальності менше

Прагнучи змінити Конституцію, Віктор Янукович розраховує зіграти на поширених в Україні симпатіях до сильної влади. Однак, щоб бути ефективною, влада має бути ще й відповідальною. А повернення «старої» Конституції навряд чи створить їй таку можливість.

Спільною рисою Конституції у редакціях 1996 і 2004 років є те, що вони, за французьким зразком, встановлють в Україні так звану змішану республіку. Головною її рисою є спільний контроль Президента і парламенту над урядом (і його главою).

За таких умов виконавча влада згори-донизу виявляється підзвітною двом всенародно обраним органам влади водночас, що сприяє її прозорості і зменшенню кількості зловживань. Однак це ж сприяє безвідповідальності Президента і парламентарів за рішення і дії виконавчої влади. В такій системі Президент і парламент не є надто залежними від народу і спроможні перекладати відповідальність за стан справ в управлінні державою одне на одного, залежно від того, до якого типу відноситься змішана республіка: «президентсько-парламентського» чи «парламентсько-президентського».

Тому зміна одного варіанту Основного закону на інший — це зміна шила на мило, яка не приведе до збільшення рівня відповідальності Президента за владу і країну загалом. Оскільки формально глава держави і далі керуватиме країною через уряд, який призначає спільно із парламентом.

Зміна полягатиме лише в тому, що Президент вноситиме в парламент кандидатуру глави уряду (і кандидатури всіх міністрів, а не лише двох) не за пропозицією більшості, а самостійно. Позбавившись в такий спосіб залежності не лише від виборців і опозиції, але й від власної партії та парламентської коаліції загалом. Тим самим Віктор Янукович буде контролювати країну не лише через власну партію, яка має більшість в парламенті і в половині місцевих рад, але й через уряд, членів якого він вибрав самостійно.

Але при тому ніякої відповідальності за стан справ у країні він нести не буде, оскільки, за зразком Леоніда Кучми, у разі форс-мажору все «валитиме» на парламент, який «заважає йому працювати», не приймаючи законів, і уряд, який «не виконує його наказів». І покараний в разі чого буде знову ж таки уряд, який буде відправлятись у відставку раз у раз, як тільки в країні стан справ буде погіршуватись.

Прихильність МВФ

Проаналізуємо політичні наслідки прийняття і втілення законопроекту про референдум 31 жовтня. По-перше, кошти на проведення не лише референдуму, але й місцевих виборів на цю дату досі не прописані в бюджеті 2010 року, і джерела цих коштів не визначено. А це приблизно 1 млрд грн. на самі лише місцеві вибори.

Ці незаплановані витрати можуть ускладнити деклароване урядом скорочення дефіциту бюджету до 4,99%, яке необхідне для успіху у переговорах з МВФ про надання кредиту. Президентські вибори, не передбачені в бюджеті-2010, вже забрали у цьому році неочікуваних 969 млн 600 тис. грн.

Вибори навпіл з референдумом точно заберуть понад 1 млрд грн. Враховуючи ще $5 млрд. боргу НАК Нафтогаз перед РосУкрЕнерго, за які держава «нібито» не відповідає, але які все одно треба буде переводити з рахунків держави на рахунки Нафтогазу як державної компанії, зайва сотня-друга мільйонів гривень, витрачених на референдум, можуть стати для державного дефіциту тією соломинкою, яка ламає хребет верблюду.

Після чого МВФ, маючи перед собою приклад Португалії, Греції, Іспанії, які нарешті почали зменшувати свої бюджетні дефіцити, може і не захотіти дати кредит нашій державі. Що обернеться закономірними поступками Росії, в обмін на кошти, які будуть далі розгойдувати човен української державності.

Приховані ризики для влади

Вигідним для чинної влади є проведення 31 жовтня виключно місцевих виборів. В першу чергу, тому, що це дозволить сконцентрувати весь адмінресурс на забезпеченні перемоги Партії регіонів.

На це працює і розкол в лавах опозиції, який ще більше поглибиться у зв’язку із останніми новаціями до проекту закону про місцеві вибори: забороною передвиборчих блоків, низьким виборчим порогом, правом участі у виборах для партій-новачків. Подібні новації дозволяють владі отримати монолітне і чисельне представництво в місцевих владах, вдночас із наявністю багатьох дрібних і розсварених між собою фракцій різних опозиційних сил.

У свою чергу, поєднання виборів і референдуму дає владі лише одну вигоду — фінансову, за рахунок економії державних і партійних коштів на роботі агітаторів і комісій в центрі та на місцях.

Натомість такий крок несе в собі чимало негативів для владної команди. Зокрема, це розділення адмінресурсу між представниками АП і місцевої влади. Янукович, в першу чергу, зацікавлений в успішному результаті референдуму, який дасть главі держави повноваження Леоніда Кучми і його ж безвідповідальність. Для чого треба зосередити адмінресурс на отриманні результатів голосування від 50%+1 голос «за» (мінімум) до 2/3 голосів за «в ідеалі».

Натомість губернаторів і голів місцевих рад та партосередки ПР на місцях цікавить лише їх успішний результат на виборах, а не перемога їх лідера на референдумі. Вони ж хочуть зростання власної влади, а не зростання влади Президента над партією і місцевою владою.

Наслідки можливого голосування на референдумі приховують у собі й інший негатив. В разі, якщо відсоток голосів, зібраний на підтримку повернення старої Конституції, буде не вельми переконливим, це послабить позиції глави держави. Якщо ж голосування виявиться провальним, суспільство і закордон сприймуть його підсумки як вотум недовіри до Віктора Януковича.

Останній, зрозуміло, не Шарль де Голль, і у відставку не піде. Однак такі наслідки голосування спричинять ерозію влади Президента на користь його оточення, сповільнивши його просування до одноосібного правління і утвердивши в Україні-де-факто олігархічне правління, в якому глава держави — лише «перший з рівних». Що виявиться, зокрема у відставках найбільш відданих соратників Януковича і їх заміні на діячів, більш зговірливих із групами впливу в ПР.

З цієї ж причини референдум є чудовим приводом для гальванізації опозиції. Наявні пропозиції до проекту закону про референдум свідчать про те, що агітація «проти» юридично буде заборонена. Однак, це не заважає опозиції спробувати підважити стабільність «нового порядку». Референдум може стати тим дефіцитним зараз випадком, коли опозиція може ситуативно об’єднатись навколо і задля чогось, а не когось.

Адже узгоджено йти на вибори Президента, парламенту або місцевих рад вона не може. Однак, це не означає, що виборці тієї ж опозиції, голосуючи за свої партії на місцевих виборах, повинні голосувати по-різному на референдумі. Вони можуть проголосувати проти розширення повноважень Президента Януковича як єдиний «помаранчевий» електорат.

Граблі для регіоналів

Повернувши стару Конституцію, регіонали отримають найбільші загрози в майбутньому. Тоді, коли Янукович і його команда будуть іти від влади через вичерпання її можливостей і втому суспільства. Адже при теперішній Конституції чинний глава держави може відбути два терміни і пересісти з крісла Президента, наприклад, у крісло глави уряду, який спирається на потужну силу в парламенті, але незалежний від Президента.

У разі ж, якщо стару Конституцію буде повернуто, перед лідером ПР постане проблема «спадкоємництва». Або знову ж таки потреба у внесенні нових змін до Конституції з метою обмеження поноважень наступника чи ліквідації поста глави держави взагалі (цілком в річищі ідей КПУ). Однак зрозуміло, що опозиція регіоналам, яка виросте за наступні 5–10 років, буде цілком незгодна із внесенням змін до Основного закону, які позбавлять її перспективи отримання повної і безвідповідальної влади.

Адже якщо зараз збереження чинної Конституції дає противникам Януковича певний шанс отримати владу через формування більшості на найближчих парламентських виборах, водночас це дає шанс Президенту на те, що опозиція до нього буде рахуватись із чинним Основним законом всю наступну декаду.

Натомість із варіантом у стилі «зараз „сам“ збільшує свої повноваження, а потім обмежує їх для свого наступника» його противники не згодяться. Одного 8 грудня 2004 року для них вистачило. Дня, після якого у «помаранчевих» протягом 4-х років були зв’язані руки і ноги.

Якщо чинній владі і новій опозиції доведеться домовлятись після зміни Конституції у 2010 році, шансу на те, що майбутня угода (в 2015 або 2020 році) буде — надзвичайно мало. Тому що чинна влада розхитує човен української державності, провокуючи агресивні настрої стосовно себе. А також тому, що обидві сторони будуть мати досвід 2004 року: «Ми знаємо, що вони знають».

Одна сторона (противники Януковича) була обведена круг пальця, і не матиме наміру опинитись в такій ситуації вдруге, а інша (лідер ПР і Ко) — не захоче йти на переговори і буде готова до силового втримання влади будь-що, тому що чекатиме, що опозиція прийде до влади через конституційний компроміс, а потім скасує зміни до Конституції і застосує всі владні повноваження Президента до регіоналів як до представників колишньої влади.

Тому єдиний спосіб не допустити розвиток ситуації в країні по такому шляху — це просто не вносити ніяких змін до чинної Конституції і залишти все так, як є.