• Чому сепаратизм в Україні містить комуністичне насіння?

  • Середа, 16 квітня 2014 року

По-справжньому мирно настроєні мешканці України уже встигли звикнути до сепаратистсько-федералізаційних хвилювань, які періодично накочуються на ті та інші представництва центральних органів влади центрів то південних, то східних областей. Тим більше, майже усі вони являють собою одну й ту саму неоковирну постановку за численної участі кримінального елементу та з досить широким, часом навіть переважаючим, виявом відверто комуністичної символіки. Для чого та символіка використовується — доволі цікаво дізнатися, еге ж?

Адже прямого стосунку до Російської Федерації чи хоча б до російської мови комуністична ідеологія сама по собі не має. Тим більше, в наш час, коли російська керівна партійна структура, часто навіть устами безпосередніх своїх керівників, проголошує свою відстороненість як від колишньої радянської системи державного управління, зокрема, так і від марксистських, ленінських, сталінських та їм подібних комуністичних теорій назагал.

Згідно з ленінським вченням, кримінальний елемент у перші десятиліття побудови радянського суспільства всерйоз розглядався як ідейно близький пролетаріату. Так воно бувало й раніше, — у буремні 72 дні Паризької комуни, коли злодюжки та гангстери розкошували у панських маєтках, впивалися дорогими винами і знущалися над панянками та челяддю, користуючись моментом відсутності хазяїв, поліції та регулярних військ у місті. Так воно було й потому, — коли навіть у військові радянські структури проникли паханські відносини, які проявляли себе у формі дідівщини та земляцтва.

Українське суспільство загалом, вочевидь, набагато далі відійшло від курсу, яким тій примарі й надалі праглося вести людей, в порівнянні із суспільством російським. Такий стан речей можна мотивувати багатьма чинниками. Тут істотну роль, звичайно, відіграє той факт, що західні області (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська, частково Волинська та Буковинська) були огорнені тою зловорожою примарою набагато пізніше від дати створення Радянського Союзу, — і вплив людей, яким доводилося жити «не при совітах», поширювався й на інших мешканців УРСР, в основному через мовний чинник. Напевно, варто додати до цього аспекту також і особливості козацького волелюбного менталітету, і здобутки видатних класиків української культури.

Самій же ж РФ надзвичайно важко позбутися впливу комуністичної примари, по-перше, внаслідок того, що за радянських часів вважалася «головуючою» у колі «республік-сестер». По-друге, її столиця — Москва — була водночас і столицею Комінтерну, таким собі втіленим «серцем» комуністичної примари, де неодмінно мали проходити з тої причини найвидатніші і спортивні, і культурні, ну і, звичайно ж, політичні дійства.

Третій пункт, — напевне що не менш суттєвий від перших двох. Це — безпосереднє, на довжину тисяч кілометрів, сусідство з нинішнім заводієм у заграванні з комуністичною примарою — Китаєм. Повна назва цієї державної структури — Китайська Народна Республіка. І ось, уже хтось на карті України позначає собі і Луганську Народну Республіку, і Донецьку Народну Республіку… Чи такі вже це все випадковості? І чому лунають заклики промовців на, здавалось би, всього лиш федералізаційних, ну нехай навіть сепаратистських, та навіть уже хай будуть вони яскраво проросійські мітинги, — чому ж на них лунають заклики найактивніших лідерів до запрошення допомоги у КНР, що рівнозначно запрошенню допомоги у КПК (комуністичної партії Китаю). На теренах колись божественно-величної Піднебесної Імперії, де в першу чергу віддавалася шана моральним засадам, уже багато років розігрується театр абсурду: з-поміж ряду буцімто рівноправних партій завжди до управління державою допускається лиш вона, одна й та ж сама КПК. Аналогічна ситуація спостерігається і в Росії. Щось таке починало окреслюватися й на горизонті українського політикуму. Проте, волелюбний козацький інстинкт, вочевидь, доволі доречно відреагував на цю тоталітарну загрозу.

І, відповідно, трансформувався у прагнення захистити здобутки як роботящих умів, так і роботящих рук — згідно з поданим Великим Кобзарем України уявленням про завдання людини на Землі:

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сіять, не ждать

І посіяне жать

Роботящим рукам.

Для комуністичної ж примари важливо посварити людей, посіяти насіння ненастанної боротьби, — що не входить у життєві плани українського народу. Бо він, народ України, якщо й піднімається на боротьбу, — то заради того щоб якнайшвидше побороти ворожий чинник, і знову повернутися до мирного, спокійного стану. Тому і сприймається назагал оптимістично наступний вислів незабутнього Т. Г. Шевченка:

«Борітеся — поборете!»

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...