• Роздуми у горах: війна та людська природа

  • Середа, 14 листопада 2007 року

Останнім часом я бачив багато фільмів, які показували війну. Вони наштовхнули мене на роздуми про минуле. По телебаченню та на відеозаписах я помітив, що кращі та гірші якості людства проявляються саме під час військових конфліктів.

Також проявляється характер мирних жителів на внутрішньому фронті та їх розуміння (або його відсутність) того, що у дійсності відбувається на війні.

Зазвичай ми з дружиною раз на неділю вибираємося на вечірнє побачення (це якщо я дотримують робочого плану, який останнім часом я не в змозі виконувати), і 99% часу йде на вечерю або кіно. На цей раз ми дивилися кіно.

Ми обрали фільм «Королівство», в сюжеті якого розповідається про терористичний напад на американський заклад у Саудівській Аравії, а також про співпрацю ФБР із саудівськими службами безпеки, що доклади спільних зусиль з метою виявлення вбивць.

Інтерес до цієї картини з’явився через відсутність у неї антивійськової теми.

Отже, не буду вдаватися до подробиць, але цей фільм змусив мене замислитися про деякі речі.

Наприклад: невже є ще так багато нерозказаних історій та невідбитих перспектив «боротьби з тероризмом», у яку в нинішній час втягнені США та інші країни.

Ми дізналися про цю війну із статей, що залпом вистрілювали статистикою про число жертв, про вибухи, про загиблих громадян, міжрелігійні сутички, а також криками про наш повний провал у Іраку. 

Я вірю, що більшість людей на Близькому Сході толерантно ставляться до представників інших духовних течій та дотримуються помірних поглядів стосовно західної культури та західного суспільства.

Я також думаю, що люди, котрі мають духовність, віру та по-справжньому щире серце, не будуть вбивати один одного в ім’я Бога. Вчиняти так – означає дозволяти собі слідувати за темною стороною людської натури, і я вважаю, що це є злом. Це суперечить вищим принципам ортодоксальних релігій на шляху до божественного.

Я не говорю про те, чи за війну ви в Іраку та Афганістані, чи проти. Я маю на увазі, що, коли людина, увійшовши до магазину, без розбору вбиває всіх, кого бачить, то вона є вбивцею. Тим більше, якщо вона робить так у ім’я Бога, тим самим, перекручуючи духовні аспекти своєї віри, вона навіть гірша за вбивцю. Незалежно від того, підтримуємо ми війну чи ні, чи можемо ми погодитися хоча б у цьому? З точки зору норм людської поведінки або ж з точки зору релігії, хіба такий вчинок не є диявольським?

Нещодавно вдома ми також подивилися одну з нових документальних картин Кена Бернса «Війна», яка заснована на розповідях американців, котрі брали участь у Другій світовій війні, про пережиті ними події.

В особистих спогадах цих людей ми помітили, що вони мали почуття обов’язку, готовність пожертвувати собою, чесність та відданість, принаймні по відношенню до їхніх бойових товаришів, сімей та друзів.

Пацифісти ставали медиками, японські мешканці Америки билися, як корінні американці, в той час як їхні сім’ї були ув’язнені. Егоїзм був відкинутий в сторону заради спільного добра, справедливості та прагнення подолати зло, що нависло над світом.

Звичайно, темна сторона людської природи також проявила себе як у чоловіків, так і у жінок, сприяючи появі жорстокості, яка була ще більше посилена складними обставинами того часу. Подібні речі існують у душі окремих людей незалежно від форми, яку вони носять, і виходять назовні саме в такі часи та за таких умов.

Але важко відрізняти вчинки окремих особистостей від вчинків урядів, світових лідерів та культур. Які цінності вони представляли в історії, і які представляють сьогодні?

Як ці уряди ставляться до людей всередині власного суспільства? Чи цінують особистість, чи мають державні механізми для самоконтролю та чи виправляють відкрито власні помилки та несправедливі вчинки?

Сполучені Штати справляють сильний вплив на цій планеті, як позитивний, так і негативний. Чому б нам замість того, щоб заперечувати цю роль, не прийняти її з усією відповідальністю?

Могутня та розсудлива Америка може грати позитивну роль у світі, якщо буде більше спиратися на силу своїх принципів. Оскільки кожний із нас відповідальний за свою роботу насамперед перед самим собою, ми, певна річ, будемо вимагати відповідальності і від наших представників, як удома, так і за кордоном. Ми будемо приділяти увагу та по-справжньому пильно ставитися до того, хто виступає від нашого імені, хто нас представляє.

У міру того, як ми навчимося самоконтролю, чесності та добросовісності, ми почнемо бачити світ та свою роль у ньому в новому світлі. Я щиро вірю в це.

Джим Фогарті. Велика Епоха
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...