• Кубинський «Робін Гуд»

  • П'ятниця, 24 серпня 2007 року

Поки консервативні комуністи в Гавані піднімають келихи за здоров’я Фіделя Кастро, на Кубі триває зростання нестабільності та конкурентного індивідуалізму. Світ губиться в здогадках стосовно стану здоров’я політичного довгожителя та лідера Куби. А кубинці, потрапивши у пастку між Заходом та комуністичною диктатурою, відчайдушно прагнуть до особистої свободи та поваги.

У той час, коли Куба знаходиться перед обличчям американського ембарго та жорстокої економічної політики ЄС, молодий підприємець з Європи скористався цією безвихідною ситуацією, щоб здобути вигоду для себе та своєї кубинської сім’ї.

«У більшої частини жителів Куби немає вищої освіти. Кому вона потрібна в країні, в якій офіціант заробляє значно більше, ніж лікар?», – сказав цей парубок, побажавши залишитися інкогніто. – «Більшість кубинців ніколи не виїздили за межі країни». Таким чином, багато місцевих мешканців абсолютно нічого не знають про те, як живуть їх сучасники в інших країнах.

«Наприклад, щоб підкупити митницю у моїй батьківщині, потрібно заплатити щонайменше 2000 євро (2755 доларів). Тут же, на Кубі, цілком вистачить 30 песо (32 долари)», – на його думку, якби кубинські митники знали про розміри хабарів за кордоном, вони брали б набагато більше.

Однак, нестача інформації ззовні – це лише одна із численних проблем кубинців. Їх головним чином турбує те, як заробити собі на хліб, і заради цього вони ладні вдаватися до всіляких хитрощів. Одним із найшвидших та найнадійніших способів наживи є виготовлення та збут туристам підроблених сигар.

Проте, торгівля справжніми сигарами приносить набагато більші прибутки. А той, хто може дозволити собі платити робітникам, підкуповувати митників і знає, як продавати справжні сигари, не порушуючи при цьому закони еBay, заробляє ще більше грошей. 

«Сигари – це мій основний бізнес. Один мій приятель, який працює на державній фабриці з виготовлення сигар, платить робітникам невеликі гроші за поставку йому сировини, з якої він потім виробляє сигари, точно такі ж, як виготовляє фабрика», – розповів мені підприємець, коли ми увійшли в будинок на Municipio Playa в Гавані, де його друг готував своє чергове замовлення. «Різниця в тому, що таким чином він може заробляти 60 доларів на одній коробці сигар замість 5 доларів, які він отримує за місяць роботи на фабриці. Потім я збуваю їх. В числі моїх клієнтів деякі найбільші компанії Європи», – додав він.

«Я також продаю сигари через Інтернет. В мене працюють 8 кубинців, серед яких є кухар, водій, гід і повія. Але завдяки мені їхній щоденний заробіток становить більше, ніж зарплата за цілий місяць».

«Мені подобається бачити себе в ролі такого собі Робіна Гуда. Я допомагаю своїй сім’ї та друзям на Кубі і в той же час можу вести комфортний стиль життя», – сказав підприємець, поки ми сиділи у вестибулі 4-зіркового готелю в очікуванні його клієнтів, які прилетіли з Неаполя минулої ночі. Вони хотіли поглянути на повій, які чекали їх зовні у басейна.

Але дівчат потім відправили назад через те, що вони були недостатньо привабливими. Чоловік, котрий привів їх, виявився племінником бізнесмена.

«Працюючи в корумпованій системі, доводиться самому ставати корумпованим», – сказав Мігель (псевдонім), колишній робітник фабрики, друг «Робіна Гуда», коли ми йшли за його місячним пайком, який складається з рису, кулінарного жиру та зубної пасти.

«Люди вважають, що Гавана все ще є принадним для туризму місцем, як це було за часів Батисти. Але якщо придивитися уважніше, то можна побачити, що реальність зовсім інша, або принаймні залишилася такою ж як і раніше…» – зазначив він, коли ми увійшли в місцевий м’ясний магазин, всередині якого було нестерпно жарко.

«Ви б годували свою дитину таким м’ясом?» – спитав він мене, вказуючи на шматки гниючого м'яса, на якому сиділа велика кількість мух; воно жахливо смерділо. Зовні магазину вздовж старезних будинків із закритими віконницями вишукувалися старі та вбогі люди, щоб продати свої останні речі з надією купити хоча б шматочок м’яса. 

«Ось чому я займаюсь цим», – сказав Мігель. – «Думаю, це краще, ніж моя мати просила б милостиню в туристів на вулицях Гавани».

Пізніше увечері мати Мігеля пояснила свою позицію. «Оскільки я антисоціалістка, я не можу сказати моїм синам, щоб вони працювали на уряд. Але молоді люди тут гоняться за грошима та кар’єрою, вони навіть раді заради цього взяти шлюб з своїми найзапеклішими ворогами», – розповіла вона. – «Довіряти нікому не можна. Одного дня після того, як поїхали туристи, в наші двері постукала поліція. Так я втратила свого батька».

В інтерв’ю телеканалу Бі-Бі-Сі дочка Кастро Аліна Фернандес Ревуельта, яка втекла з Куби в 1993 році, сказала: «Я думаю, що мій батько глибоко зневажає кубинців, оскільки він нічого для них не зробив, крім того, що зруйнував країну та використав владу в своїх інтересах».

Але можливо Фідель Кастро не єдиний винуватець. За 48 років зміна режиму ніколи не здавалася кубинцям дуже необхідною, а в теперішній час у ймовірного наступника є лише мляві прибічники, які сподіваються здобути вигоду від нового режиму.

«Очевидно, що зміна має йти зсередини, якщо ми хочемо відновити втрачену гідність», – заявив лідер опозиції Освальдо Пайя.

Сара Перссон, Велика Епоха
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...