Чи тільки гомосапієнсу даний розум?

Проходячи околицею нашого міста, де витіюваті вулички дерев'яних будинків розташовані між багатоповерховими коробами, побачила літню енергійну жінку, яка пасла кіз. Мою увагу привернула забавна картина: пастушка відвернулася, і її кози увійшли у відкриті ворота чужого будинку. Хазяйка захвилювалася і побігла до воріт, крикнувши своїм козам: «А ну виходьте!» Кози негайно пішли з чужого двору.

Неподалеку проходила молода мама зі своєю дочкою, яка захотіла пограти з козами. Дівчинка вирішила повторити маршрут кіз і сміливо зробила крок у відкриті ворота. Мама покликала її до себе, але та й вухом не повела. Мама, покликавши її ще кілька разів, вимушена була підійти до дитяти і взяти її за руку, аби відвести з двору, але та на знак протесту сіла на землю. Вибору не залишалося, довелося взяти галасливе дитя на руки і йти далі.

Посміявшись над такою різницею в поведінці між гомосапієнсом і безрозсудними, як вважаємо ми, люди, тваринами, я вирішила поставити кілька запитань Ніні Тихоновні Миловидовій — хазяйці такого вихованого стада кіз.

— А в кіз теж є свій характер? Чи бувають неслухняні кози?

— Звичайно, обов'язково, у кожної кози свій характер. Ось та, з довгими рогами, вона дуже вередлива. Якщо не дай бог, я її ображу, посварю, тоді вона ні за що не піде доїтися. Хоча й самій буде важко з повним вим'ям ходити, а ось не захоче й не буде. Я її вмовляю, пригощаю сухарем, гладжу, потім ми якось помиримося. Тоді лише вона дасть мені вим'я помити і молока надоїти.

Найпоступливіша — це Малятко, вона у мене вже старенька, їй 7 років, найрозумніша, у неї дочечка, Мілкою зву, теж розумниця. Яка мама — така і дочка, багато що передається в спадок. У мене були спочатку дві кози, від них пішли дві родові гілочки. От Дімка, від іншої кози — ось бовдур. Він не слухається, ганяє інших, ображає, поки я не прикрикну на нього: «Дімка, припини!» Від нього стільки клопоту, якось розсердився, пішов рогами стовп чесати, а стовпчик той кволенький, для розмітки ділянки вбили його, ледве не зламав. А як я потім буду цей стовп на місце ставити? Крикнула на нього: «Все!», так тут же відскочив.

— Чому ви вирішили зайнятися розведенням кіз?

— Любов до кіз мені від моєї тітки передалася. Наша сім'я була репресована в радянські часи. За те, що мої батьки двох корів та коня тримали, визначили їх як куркулів. Заслали в Іркутську область спочатку на лісоповал, а потім на цегельний завод. Все селище було із засланців, жили бідно, ні в кого худобини не було, лише моя тіточка козу тримала. І я, коли на пенсію пішла, вирішила, що кіз розводитиму. Благо ще залишилися спогади, як треба за ними доглядати. Вигулюю кіз щодня в будь-яку погоду по кілька годин.

— А якщо ви погано себе відчуваєте, адже вам вже 72 роки?

— Це дуже рідко буває. Я не відчуваю особливо свій вік. Ви не дивуйтеся, по-перше, я багато ходжу, на повітрі буваю, а не сиджу десь у чотирьох стінах, потім козине молоко — дуже корисне, і козине м'ясо вважається дієтичним. Землю підгодовуємо гноєм, ніколи не користувалися хімікатами. Земля від цього рихлою стає, родючою. Вона нас за такий догляд дякує гарним урожаєм. Надлишки залишаються, я їх у район облаштованих будинків ношу продавати, теж копійка не зайва.

Кози теж дають непоганий дохід. Зазвичай кіз дорослих я не продаю, а тут жінка прийшла, благала продати, її дитя в рік з гаком ще не ходило, і зубки не зростали, їй лікарі порадили козиним молоком дитя поїти. Так прохала, навіть на коліна встала. Я погодилася, але за умови, що ще місяць козеня молочко посмокче, воно обов'язково повинно материнським молоком харчуватися, аби виросло міцненьким. І коли я продаю підрощених козенят, то вже спокійна, я знаю, що виживе, тому що міцненьке.

Ще запитала, хто її доїти буде, вона сказала, що сама. Так ви знаєте, її три мужики доїли: один за роги тримав, інший за задні ноги, а третій доїв. Мені про це їх працівник розповів. Їм готове подавай, а самі терпіння й праці не хочуть докласти. Так коза і не захотіла їм даватися. Вим'я своїми сильними мужицькими руками витягнули, вона потім козеня коли окотила, не стала його навіть до себе підпускати і молоко пропало. Я їм так і сказала: «Зіпсували ви козу!». Ні за що не буду більше нікому кіз продавати. Козу треба самій з малих років виростити, аби знала вона руки хазяйки, тоді хорошою годувальницею буде.

Таке нехитре життя Ніни Тихонівни приносить їй свої радощі і засмучення. З турботою і старанням вона вкладає сили у своє господарство, дбайливо ставлячись до своїх годувальників — кіз і землі, а ті їй сторицею відшкодовують за її розумне господарювання.

У совдепівські часи її, напевно, віднесли б до кулаків і розорили б усе її господарство. А коли безрозсудна людина починає ламати устрій життя, який був сформований століттями і будувати на сльозах і крові людей «нове життя», то й втрачає зв'язок із природою, зі своїм корінням. Врешті-решт, сама собі завдаючи непоправної шкоди. Повернулася Ніна Тихонівна до рідного устрою життя, як жили її предки, і анітрохи про це не шкодує.