• У пошуках притулку по той бік Гімалаїв

  • Понеділок, 11 грудня 2006 року

Була зима 1994 року, коли 17-річний Таші-Гіал і 15 інших біженців із Тибету у пошуках свободи зважилися на ризикований похід через Гімалаї до Індії. Вони пробиралися по глибокому снігу й обходили небезпечні крижані міжгір'я. Гірше за смерть від гірської хвороби для Таші буда небезпека бути спійманим китайськими військовими, які могли зустрітися всюди в Гімалаях.

Зараз, працюючи кухарем у ресторані Milestones у Ванкувері, Таші згадує про репресії, яких він зазнавав у шкільні роки в Тибеті. Там дозволяли вчитися тільки китайській культурі та мові, хоча він мріяв бути викладачем мови Тибету.

Він каже, що географічна ізоляція Тибету і недостатньо розвинені політико-економічні відносини з іншими країнами дали можливість китайському урядові після вторгнення до Тибету в 1959 році зруйнувати його монастирі і заборонити місцевим жителям дотримуватися своєї віри та культури. Прагнучи покинути країну, просочену атмосферою страху і ворожнечі, Таші розробив план утечі до Індії.

"Родич показав мені відеофільм про Індію, - розповідає Таші. - Я був здивований, побачивши студентів, які могли вільно вчитися. Вони виступали проти КПК і я вперше побачив прапор Тибету. Доти я навіть не знав про існування прапора Тибету".

Обдуривши батька, Таші позичив у нього $100 нібито для продовження своєї освіти, хоча насправді він заплатив провідникові. Цей провідник повинен був переправити через Гімалаї його і ще п'ятнадцять чоловік, більшість із яких були також ченцями. У глибокій таємниці, побоюючись китайських шпигунів, група біженців почала перший етап їхньої поїздки - триденний переїзд до столицю Лхаси. Звідти, після дев'ятигодинного шляху, вони прибули в маленьке місто Сагхa, де провели ніч у готелі. Це були останні миті теплоти й комфорту, які їм потім довго не доводилося відчувати.

Кожен член групи ніс 25 фунтів тсапа (традиційна їжа, що нагадує кашу), що було їхньою єдиною їжею протягом 12-денного переходу через Гімалаї. Хоча ночі були надзвичайно холодними, вони йшли тільки ночами і ховалися вдень; це був якнайкращий спосіб, щоб їх не виявили. Однією з великих перешкод був перехід через річку Ганг, яку вони перетнули в брід. Вода діставала їм майже до горла. Знявши одяг, щоб він залишилася сухим, вони пробиралися через могутню річку, тримаючи речі над головою.

"Ми повинні були рухатися швидко, інакше могли повгрузати в сипкому піску, - згадує Таші. - І не можна було пересуватися, піднімаючи ноги, тому що якби ми витягнули їх із мула, щоб зробити крок, нас просто знесло б сильним потоком".

Згодом вони перетнули ще одну річку, цього разу їм довелося нести на руках двох чоловік, які страждали на гірську хворобу. На деяких відрізках шляху висота становила від 5 000 до 7 000 метрів над рівнем моря. До цього часу ноги і ступні Таші розпухнули і він також почав піддаватися гірській хворобі.

Житель Ванкувера Леслі Томсон, з яким Таші дружив під час волонтерського викладання в Індії, розповів, що кожного місяця близько 200 чоловік утікають із Тибету, здійснюючи небезпечний перехід через Гімалаї. Приблизно 98 відсотків досягають цілі. Тих, кого ловлять, відправляють до Китаю, а не назад у Тибет.

"Нам пощастило, що китайська поліція нас не спіймала, - каже Таші. - Якби нас схопили, то відправили б до в'язниці в Китаї. Я чув жахливі історії про китайські в'язниці, багато людей гинуть там".

Через шістнадцять днів після того, як вони покинули Лхасу, змучена група Таші досягла кордону Непалу. Хоча небезпека переходу через гори була вже позаду, вони все ще могли бути заарештованими.

Ночуючи на узбіччі доріг і ховаючись від підозрілих людей протягом дня, Таші та його друг, відокремившись від групи, врешті-решт, успішно прибули в Катманду завдяки допомозі однієї місцевої сім'ї. Після бесіди з представниками ООН у центрі Тибету, Таші дали дозвіл їхати до Індії.

"Я в житті ніколи не відчував себе щасливішим", - розповідає Таші, дивуючись, як йому вдалося здійснити таку небезпечну подорож.

Він влаштувався в Дарамсалі й здійснив свою мрію, вивчаючи мову Тибету протягом наступних трьох років, одночасно отримуючи урядову допомогу у вигляді грошей, їжі й одягу. Він також вивчав бізнес, працював кореспондентом у кількох журналах і з часом відкрив свій власний ресторан у Хімачалі.

Томсон, який виявив, що Таші близький йому по духу, допоміг молодому біженцеві перебратися до Канади. Для цього треба було знайти чотирьох канадських громадян із постійним доходом, які погодилися б бути спонсорами, уклавши угоду за допомогою юриста. Увесь процес забрав чотири роки.

"Це був мій перший досвід організації групової допомоги біженцеві Тибету, - каже Томсон. - Тепер, коли я вже знаю, як це робити, я сподіваюся, що зможу допомогти ще одному біженцеві".

Після того як наступного року Таші стане громадянином Канади, він хоче, отримавши паспорт, відвідати свою сім'ю й друзів у Тибеті. Він твердо вірить, що його рідна країна коли-небудь здобуде незалежність. Після поїздки він планує вступити до кулінарної школи і з часом відкрити ресторан у Ванкувері. Член товариства "Студенти за Вільний Тибет", Таші протестував під час візиту китайського лідера Ху Цзінтао до Ванкувера минулого року. Він захоплений, що має тут таку свободу.

"Життя в Канаді абсолютно відрізняється від мого колишнього життя., я відчуваю себе таким щасливим, - повідав Таші. - Кожен момент мого життя тут є незвичайним, у мене є прекрасна можливість робити все, що я хочу".

Раман Гіл. Спеціально для Великої Епохи

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...