• «Той, хто зробить цей крок, змінить історію»

  • П'ятниця, 23 травня 2008 року
40 років тому Томмі Сміт стояв перед дзеркалом і задавався питанням, чи зуміє довести до кінця те, що запланував на пару з іншим атлетом Джоном Карлосом. Він щойно виграв золоту медаль у гонці на 200 метрів на Олімпійських іграх 1968 р. І хоча те, що він збирався зробити під час церемонії нагородження, означало кінець його спортивній кар'єрі, він здійснив свій задум, увійшовши до історії.

Він та бронзовий медаліст Джон Карлос стояли босі, з опущеними головами і підняли кулаки в чорних рукавичках, коли заграв американський гімн. Таким чином вони висловили протест проти расизму в США.

«Ще до того, як ми зробили це, ми стали мішенню, куди б ми не йшли», – розповідає Сміт The Epoch Times. – «Нам погрожували, нас освистували, над нами насміхалися. Нас розглядали як людей другого сорту. Ми не хотіли просто взяти участь в гонці, а потім повернутися додому назад у цю страшенну расову дискримінацію. Ми хотіли почати діалог з нашою країною. Назріла необхідність в соціальній рівності. Оскільки ми були спортсменами, то скористалися своєю значущістю, щоб висловити потреби чорношкірої спільноти. Сотні чорношкірих юнаків не мали подібної платформи, тому ми хотіли стати цією платформою для них».

Їхні політичні погляди поділив срібний медаліст австралієць Пітер Норман. Всі троє почепили значки Олімпійського проекту за права людини (OPHR), демонструючи солідарність. Понад 400 мільйонів чоловік стали свідками їхнього протесту в Мехіко. Їхній цей образ і сьогодні залишається зразковим прикладом руху за права людини. 

Це фото побувало на сторінках ледь не кожної газети в світі, але в той час реакція була ворожою. Сміт, Карлос і Норман, залишаючи поле, були обсвистані глядачами. Ассошіейтед Пресс порівняла їхній жест із нацистським вітанням. «Ми знали, що зворотного шляху не буде, – каже Сміт. – Ми знали, що доведеться поплатитися за це. Ми не могли отримати роботу, зняти квартиру, нас уникали інші спортсмени».

Президент МОК Авері Брундаж заявив, що висловлення ними політичного протесту було порушенням олімпійського духу, і постановив, щоб ці двоє спортсменів тимчасово залишили американську збірну та Олімпійське село.

Після повернення до США єдине, що міг зробити Сміт, – це зайнятися своєю освітою. Він став доцентом фізкультури в Оберлінському коледжі.

У Карлоса після цієї події життя склалося дуже тяжко. Пізніше він розповість в інтерв'ю Los Angeles Times: «Моя дружина в результаті померла. Вона не змогла витримати тиск після Мехіко». Пітера Нормана також почали уникати спортсмени, через те що він приєднався до Карлоса і Сміта.

Сміт уважає, що їхні дії стали прецедентом для інших спортсменів, особливо для Олімпійських ігор у Пекіні, що будуть в серпні. «Олімпійські ігри вже давно не є аполітичними», – говорить він. Сміт додав, що збірні всього світу могли би висловити деякий символічний протест у Пекіні, виступаючи проти жахливих порушень прав людини зі сторони режиму.

Як відомо, більше мільйона китайців нині перебувають у трудових таборах, де їх піддають тортурам. Сміт каже: «Я не можу сказати напевне, буде чи ні подібний протест у Пекіні. Але можу порадити кожному спортсменові: перед тим, як ви візьмете участь у змаганнях, поговоріть із людиною в дзеркалі. Запитайте в неї, чи задоволена вона вашими діями. Чи готові ви нести відповідальність за те, у що вірите? Ви повинні відповісти на це питання, беручи до уваги той факт, що ви опинитеся в центрі світових перемін. Той, хто зробить цей крок – змінить історію». 

Чотири десятиріччя потому світ дуже змінився. Не в останню чергу завдяки вчинкам таких людей, як Сміт і Карлос. Але при расовій ворожості, яка все ще спостерігається в американському суспільстві, чи дійсно Сміт уважає, що ситуація змінилася на користь рівних прав?

«Я би проявив неповагу до тисяч молодих людей, які були повішені, застрелені, зацьковані собаками в боротьбі за рівноправність, якщо скажу, що нічого не змінилося, – каже Сміт. – Однак переміни – це тривалий процес, і ви маєте й далі працювати над цим».

Версія англійською

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...