• Хіросіма-Нагасакі: чи може це трапитися знов?

  • Середа, 23 серпня 2006 року

Реальність ядерної війни важко зрозуміти, поки ми особисто не зустрінемося з тими, хто пережив трагедію в Хіросімі й Нагасакі в серпні 1945 року. Ці міста всім нагадують про колосальні руйнування і масову загибель людей під час вибуху атомної бомби.

"Температура повітря в місці вибуху досягала кількох мільйонів градусів за Цельсієм", – розповідає Девід Крігер, президент організації Nuclear Age Peace Foundation, цитуючи брошуру, видану Меморіальним музеєм Миру в Хіросімі (Hiroshima Peace Memorial Museum).

Бомба, скинута на Хіросіму, під час вибуху вбила 70 000 людей, і приблизно стільки ж загинуло згодом від радіоактивного випромінювання. Більшість загиблих були жінки і діти.

На щастя, нікому більше так не довелося страждати, як постраждали вони, хоча світ був дуже близький до ядерної війни під час кубинської ракетної кризи (Cuban Missile Crisis ) в 1962 році.

Люди, які залишилися живими після Хіросіми й Нагасакі, яких називають "хібакуша", під час вибуху  атомної бомби були дітьми, а зараз більшості з них за 60 і 70 років. Коли вони підуть від нас, що зможе нагадати нам про наслідки використання ядерної зброї?

Щороку в серпні Комітет Хіросіма-Нагасакі проводить заходи на згадку про жертви бомбардування Хіросіми й Нагасакі у Вашингтоні, округ Колумбія. Цей комітет засновано в 1981 році. Його мета – нагадувати людям про трагедію, яка сталася 61 рік тому, і попереджати про небезпеку ядерної війни.

США недовго були єдиними хранителями секретів виробництва бомби. Колишній Радянський Союз пішов за ними, а пізніше й інші країни приєдналися до цього “клубу”: Великобританія, Франція, Китай, Ізраїль, Індія, Пакистан і Північна Корея. Викликає тривогу те, що, за даними Девіда Крігера, величезна кількість ядерної зброї все ще залишається навіть після часткового роззброєння (27 000 одиниць ядерної зброї).

"Всі держави, що мають ядерну зброю, і далі покращують і випробовують свої системи ракетної доставки ядерних боєголовок", – написав Крігер 1 серпня 2006 року. Він підкреслює, що були нещасні випадки, прорахунки й ситуації, які могли закінчитися трагічним результатом. 

Якщо не буде політичного тиску, щоб змінити наш курс, передбачає Крігер, ми дрейфуватимемо у напрямку росту розвитку ядерної зброї, ядерного тероризму, і зрештою, ядерного Армагедона.

Цього року Комітет Хіросіма-Нагасакі провів церемонію досить просто. В адміністративній будівлі Rayburn House у Вашингтоні виступила пара хібакуша, що вижила після трагедії. Члени комітету заявляють, що вони є єдиною організацією в США, що постійно піднімає питання хібакуша. Інші учасники говорили про небезпеку ядерної зброї та про руйнівність ядерного вибуху.

Шотаро Кодама (Shotaro Kodama) 6 серпня 1945 року було 15 років, і він на той момент працював на заводі в Хіросімі. Він сказав, що шок був  таким, що у нього не було ніяких емоцій на момент трагедії: "Я не мав ніяких емоцій узагалі". 

Він описує обгорілих людей у центрі міста: "Вони були майже голі, причому весь їхній одяг був  зітлілим. Їхня шкіра була червонувато-чорна й облазила, звисаючи з тіл. Вони хотіли води, але нам говорили не давати її пораненим". Не було ніяких ліків, і тому він і робітники його заводу могли тільки заспокоювати й обдувати поранених, щоб охолодити їх.

Казухіро Яшиморі було  4 роки, він жив у Нагасакі за 3,1 миль від епіцентру. Після вибуху у нього почалися сильні болі голови, поширені серед хібакуша. Це захворювання бура-бура, що викликає запаморочення, надмірну втому і нервове виснаження.

“Бомба вагою 21 кілотонн, скинута на Нагасакі, вважається дуже маленькою за сучасними стандартами”, – повідомив Ріс Ніколас з організації “Вік без ядерних воєн”. – Сьогодні є тисячі ракет із ядерними боєголовками, які в сотні разів могутніші. Ядерна війна у всю свою потужність, ймовірно, призвела б до кінця всього людства".

Основний документ, ухвалених світовою спільнотою в 1968 році для того, щоб обмежити розповсюдження ядерної зброї, – це “Договір про нерозповсюдження ядерної зброї”, який намагається запобігти передачі технології виробництва ядерної зброї неядерним націям. 

Ріс сказав, що  “Договір про нерозповсюдження ядерної зброї” ігнорується багатьма країнами:  "Є такі країни, як, наприклад, Ізраїль, Індія й Пакистан, які повністю ігнорували міжнародний закон і розвивали великі проекти. Північна Корея відмовилася від договору, щоб розвивати свою ядерну зброю. Іран перебуває на ранніх стадіях розробки програми ядерної зброї".

Ріс стурбований тим, що адміністрація Буша бере новий курс, заснований на тих переконаннях, що "ядерна зброя може бути використана для досягнення політичної або стратегічної мети".

Мітчел Бойд, директор програми Public Citizen's Energy Program із правових і законодавчих питань, сказав, що є потенційна небезпека швидкого розповсюдження зброї шляхом неправильного вживання або крадіжки плутонію, отриманого в результаті роботи ядерних реакторів. Розділення плутонію називається "переробкою".

Така "переробка" призвела б до утворення 250 т плутонію у всьому світі. Це досить, щоб зробити більше 30 000 ядерних бомб. Для створення ядерної зброї потрібно всього біля 8 кг.

“У минулому, – говорить Бойд, – політика США не підтримувала комерційну переробку (боєголовок), але зараз адміністрація Буша змінила свій курс стосовно цього, початком чого стала нова програма під назвою "Світова співпраця з питань ядерної енергії". Виконання цієї програми може призвести до виробництва близько "125 плутонієвих ядерних бомб за день", що  зробило б неможливим відстеження процесу переробки плутонію.

У роковини ядерного бомбардування Японії завжди згадується про етику використання ядерної зброї, особливо в мирний час.

Більшість радників президента США Гарі З. Трумена, зокрема Уїнстон Черчілль, були проти використання бомби. Генерал Девід Ейзенхауер, Верховний головнокомандувач союзницьких військ в Європі під час Другої світової війни, за наступного американського президента написав про те, що він вірив у те, що Японія була вже переможена,  і застосування ядерної бомби було вже не потрібне: "На мою думку,[це було] вже необов'язковим заходом для врятування життів американців".

Трумен і військовий міністр Генрі Л. Стімсон виправдовували використання бомби, кажучи, що це врятувало півмільйона або навіть більше  одного мільйона американських життів, оскільки їм не довелося вторгатися на японські острови.

Це спірне питання, яке тут не може бути вирішене.

 

 

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...