Генератори ненависті

Темою цієї статті буде ненависть. Точніше спосіб управління мисленням та вчинками людей за її допомогою.

Щодо людей, ненависть віднесли до захисного механізму, припустивши, що запас «фелу» («фел» на латині — ненависть) однаковий для всіх людей. Причому, навіть вельми цивілізовані люди, легко можуть відчувати ненависть... з благословення уряду. А оскільки включення ненависті — простий і дуже стародавній механізм психіки, то включити його досить просто.

Перші професіональні наукові розробки методів масового кодування (і це мало кого здивує) на початку ХХ століття з’явилися в Німеччині. Там припустили, що ненависть необхідна для виживання високоорганізованого організму. А значить, в ньому повинен існувати деякий «запас ненависті». Досліди над тваринами дозволили німецьким ученим виявити механізми її включення. Причому не тільки у хижаків, а навіть у пацюків і кролів.

А далі починається найцікавіше. Включення фелу прив’язували до певних кодуюючих слів (ключів до ненависті), одне вживання яких у майбутньому миттєво кидало людину з розумного стану в стан фел. Звичайно, і без німецьких досліджень методиками управління натовпом володіли у всіх тоталітарних режимах історії. Наприклад, у Радянському Союзі часто використовувався ключ під назвою «класовий ворог».

Причому для людей стан ненависті є наркогенний. Культура привчила нас пригнічувати його, але в інтересах своєї країни, по відношенню до її ворогів це почуття не тільки схоже на наркотик із швидким періодом звикання, але й вважається дуже патріотичним. У певних колах.

Як і будь-яке кодування, ключі вводяться у підсвідомість непомітно. Розкидані тут і там у телевізійних передачах, газетних статтях або новинах, радіо, вона проходять без критичного відношення з боку свідомості. Наприклад, ми в Росії чітко знаємо, що на Заході повідомляють тільки негативні новини про нас або вирізають позитивні моменти. Ми знаємо, що вся інформація про нас проходить через фільтр потужних негативних стереотипів і, в свою чергу, породжують новий негатив. Питання в тому — наскільки наше сприйняття їх відрізняється від їхнього сприйняття нас? Здається, що ЗМІ, як головні знаряддя цієї війни використовують одні й ті самі методики. Включаючи час від часу фел щодо вибраних об’єктів, чи то є країна, яка «краде в нас газ», чи то «несамовитий» президент «маріонеткового уряду», вони домагаються підтримки народом власного уряду. Причому якось само собою виходить, що вони завжди опиняються на стороні справедливості. Хоча по-іншому й бути не може, адже в стані фелу людина не може допустити, що той, хто дотримується інших поглядів, може теж захищати справедливість. Якщо відомий правозахисник виступає проти патріотично настроєних чиновників, то зрозуміло, що він робить це за американські гроші, а не тому що так думає...

Прогрес не стоїть на місці. Все, а особливо способи масового управління мисленням людей, вдосконалюється. Реклама, що заповнила всі вільні щілини в ефірі, впливаючи на почуття, показує неймовірне щастя, яке переходить всі можливі межі, від покупки нового засобу від лупи. Вона вводить у підсвідомість глядачів аж ніяк не цей нещасний хімічний засіб, а внутрішню необхідність у сильних емоціях. Далі — трилери та бойовики, які навчають відчувати гнів до екранних негідників. А потім схожі сюжети в ЗМІ про підлих злодіїв, що нападають на добрих та мирних (у дужках вписати потрібну країни, народ, державну компанію тощо), і які задовольняють потребу в сильних емоціях, адже гнів та лють є одними з найсильніших, а якщо вони ще й схвалені на найвищому рівні...

Найбільш схильною до впадіння в фел і, як наслідок, до кодування, є молодь. Можливо з віком покращується самоконтроль, а може людина починає більше цінити свій запас фелу і не витрачати його на дрібниці. Хіба що за вказівкою уряду, на праве діло.

Засоби масового кодування одночасно виконують кілька дуже важливих функцій. Від почуття ненависті до ворогів до почуття відданості, ну або хоча б схвалення свого уряду, в якого без цих ворогів можна побачити надто багато недоліків, — один крок. Згадаємо, як навколо Саакашвілі за мить згуртувалися всі його внутрішні вороги, коли Росія почала операцію з нав’язування йому миру. Далі, підвищується контрольованість свідомості своїх громадян, адже для впровадження потрібних установок варто лише ненадовго вміти відключати його критичність, а гнів та самоаналіз несумісні.  

Але хто ж стоїть за всім цим? Політики? Але, схоже, вони фел-кодовані ще сильніше простих громадян. Спецслужби? Якась або якісь таємні організації? Добре, якщо так. Зовсім сумно, якщо це ми самі себе закодували на ненависть один до одного, від цієї ненависті розпочали інформаційні війни, в яких все більше й більше себе зомбуємо.

Чи можна щось зробити із цим? Як залишитися самим собою, якщо навіть релігія дає прихожанам власні фел-установки щодо інших релігій? Можна. Одне знання цього механізму вже дуже сильно послаблює його вплив. А якщо до цього додати спокій та іронію, то цей телевізійно-газетний світ, який останнім часом нагадує казино, в якому виграшем є сильні емоції, а програшем — реальне здоров’я та гроші, вас не впіймає.

Можливо.