• Податкова система Китаю — важкий тягар для народу

  • Неділя, 24 жовтня 2010 року
Інститут фінансів і торгівлі Китайської академії соціальних наук нещодавно опублікував «Звіт податкової системи Китаю за 2009–2010 рр.». Ця доповідь показує, що в 2009 році доходи від оподаткування склали 32,2% від валового внутрішнього продукту (ВВП) Китаю.

При цьому поточний дохід на душу населення в Китаї може бути визначений як дохід в інтервалі від низького до середнього рівня. Відповідно до стандарту Світового банку, раціональний податковий тягар для цієї категорії країн має становити приблизно 20 відсотків, проте Китай перевищив планку в 30 відсотків, що навіть вище, ніж у країнах із високим рівнем доходів. У результаті Китай займає друге місце в «Індексі податкового тягаря 2009 року», опублікованому журналом Forbes.

Дійсно, важкий податковий тягар є причиною тяжкого становища великої частини китайців. За останні кілька десятиліть з метою компенсування зростаючих витрат влада усіх рівнів недобросовісно оббирала людей, називаючи це «впровадженням нової податкової системи». Об’єктами для розкрадання стали найважливіші для життя людей ресурси, такі як селянські сільськогосподарські землі та будинки міських жителів. Надмірна залежність місцевої фінансової системи від доходів з землі та нерухомості призвела до того, що 80 млн. селян були позбавлені власної землі, тоді як 4 млн. міських жителів були виселені зі своїх будинків.

Навіть при такому збільшенні доходів більшість органів місцевого самоврядування, як і раніше, мають величезні борги. За даними Національної комісії розвитку і реформ, заборгованість тільки місцевих органів влади досягла 7380 мільярдів. юанів (близько $1,10 трлн.). Деякі аналітики вважають, що така ситуація несе в собі величезний ризик, іншими словами, це може призвести до «фінансової кризи». Простіше кажучи, на даний час Китай має занадто багато урядових чиновників, щоб їх утримувати, занадто багато бідних людей, щоб їх прогодувати, і дуже велику корупцію, щоб її задовольнити.

Фінансова криза, поза сумнівом, призведе до великого хаосу та соціальних заворушень, чому існує безліч прикладів як усередині, так і за межами Китаю.

Історики вважають, що династія Мін (1368–1644) прийшла до свого занепаду за часів правління імператора Ваньлі з 1572 по 1620 рр. Він ввів непомірні податки і збори, в результаті втративши підтримку народу, що створило численні соціальні конфлікти, які викликали падіння династії. Імператор Ваньлі розтринькував величезні суми грошей, погано керуючи їх потоками. На ранньому етапі свого правління він володів найбагатшою державною скарбницею. Однак внаслідок великих військових витрат і витрат на підтримку імперського клану, він постійно збільшував побори, наповнивши країну збирачами податків. Вони наказували розбійникам грабувати майно сімей середнього класу, викликавши запеклий опір народу і хвилю соціальних проблем. Зрештою, внутрішні та зовнішні проблеми в поєднанні з величезними військовими витратами призвели до нерозв’язної фінансової кризи, виснаживши скарбницю і викликавши падіння династії Мін.

Падіння Римської імперії було також пов’язане з фінансовою кризою. З часів правління Юлія Цезаря (100—44 до н. э) Рим приступив до масштабної реконструкції міста. Величні проекти — палаци, тріумфальні арки, Колізей, громадські лазні і Пантеон — будувалися один за іншим. Марнотратство і розбещеність Нерона (36—68 рр. н.е.) були просто безпрецедентними. Розкішне життя правлячого класу і величезні військові витрати виснажили фінанси імперії. Хоча серед усіх факторів, які призвели до краху Римської імперії, значилися й політичні розбіжності, і постійні громадянські війни, і класові конфлікти, і етнічна напруженість, високі податки і погіршення фінансового становища зіграли, безсумнівно, важливу роль.

Для китайського народу тягар загальних податків вже став нестерпним, до того ж різко зросли військові витрати, витрати на підтримку «стабільності» та усунення наслідків стихійних лих та екологічних катастроф. З точки зору масштабів, розграбування середнього класу під час династії Мін в основному було орієнтоване на цінності й активи, але зараз метою поборів є будинки і землі, необхідні людям для життя.

У той час, коли я писала цю невелику статтю, місцевий уряд наказав жителям селища Ченьчжуан округу Ліцзінь провінції Шаньдун протягом двох місяців переїхати на інше місце, без надання житла або тимчасового поселення. В якості компенсації жителі отримали тільки 20 000—80 000 юанів ($2990—$11 950), яких недостатньо для зведення нових будинків, тому люди змушені жити в халупах.

В епоху холодної зброї, за часів правління династії Мін, люди могли побити збирача податків. Зараз, крім масових демонстрацій, зневірені люди висловлюють свій протест шляхом самоспалення. Випадки соціального опору, що збільшилися з 80 000 у 2005 році до 124 000 в 2008 році, показують, що конфлікт між урядом і народом загострився до безкомпромісного стану. Якби влада не володіла такою потужною системою пригнічення заворушень, сьогоднішній опір міг би бути в багато разів більш запеклим, ніж за часів династії Мін.

Правлячий клас Китаю повинен добре подумати про те, що вода може не тільки тримати човен на плаву, але й перекинути його. Скільки терпіння повинно бути в китайського народу, щоб тримати на спині цей гігантський корабель з надмірною вагою? У будь-якому разі, 124 тис. акцій масового протесту можна вважати прелюдією до його потоплення.

Хе Цінлянь — відомий китайський письменник і економіст.

Версія англійською

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...