Канадська газета National Post опублікувала аналітичну статтю засновника відомої міжнародної екологічної організації Probe International Лоренса Соломона (Lawrence Solomon) під заголовком «Китай скоро зазнає краху». У статті він вказав на те, що так зване процвітання КНР, як і колишнього СРСР, в основному це ілюзія і що режим КНР може розвалитися в будь-яку хвилину.
Левову частку своїх доходів чиновники Китаю отримують шляхом насильницького виселення місцевих жителів і перепродажу землі, чим підігрівають суспільне невдоволення. Фото: Getty ImagesУ 1975 році, коли я перебував у Сибіру під час двомісячної подорожі, ілюзія підвищення рівня життя в Радянському Союзі стала очевидною. У великих містах ділові центри здавалися сучасними, зрівняними з тими, що можна побачити в мегаполісі Північної Америки. Але двадцять хвилин пішки від центру розкривало зовсім інший світ — люди набирали воду у відра з водоколонок на розі вулиці. СРСР міг відправити людину в космос і приголомшити світ іншими видатними досягненнями, і все ж не міг задовольнити базові потреби своїх громадян. Та економічна система, хоч вона і тримала Захід в омані до свого повного повалення 15 років потому, була банкрутом, і це було очевидним кожному, хто міг бачити подібні «контрасти» у радянському суспільстві.
Між економікою Китаю сьогодні і пізньою економікою СРСР можна провести пряму паралель. Приголомшливі досягнення співіснують з приголомшливими невдачами. У певному сенсі, стабільність Китаю сьогодні є ще більш сумнівною, ніж радянська перед її крахом. Бідна частина населення Китаю ще бідніша, ніж незаможні в Радянському Союзі, до того ж вона набагато численніша — близько мільярда людей у країні, населення якої становить 1,3 млрд. Більше того, в СРСР не було відчутного середнього класу — практично кожен ніс за спиною худу суму, поділяв схожі негаразди, уникаючи висловлювати свої скарги.
Серед китайців обурення сьогодні можна відчути. Більше 300 млн людей, які вийшли з бідності і розбагатіли на загальний огляд афішують своє нове багатство, і часто роблять це дуже зухвало. Особливо це стосується нового класу багатіїв, який ще пару років тому практично не існував. Зараз його становлять близько 500 тисяч мільйонерів і 200 мільярдерів. Погіршує ситуацію також збільшення прірви між бідними і багатими. Поганою ознакою служить і те, що мільярд із низів суспільства розглядає багатство 300 мільйонів з верхів як незаконне.
Яким чином так багато людей настільки швидко розбагатіли? Більшості з них допомогла в цьому корупція. Двадцять років тому компартія вирішила, що «бути багатим — це престижно», включивши зелене світло незаконному капіталізму. Верховна влада в Китаї почала з того, що нагородила себе і свої сім'ї левовою часткою державних ресурсів під прикриттям приватизації і шляхом продажу ліцензій та інших можливостей доступу до економіки своїм друзям в обмін на хабарі. Корупційна система і прийняття її суспільством сьогодні проникли в усі щілини — навіть дрібні чиновники в урядових закутках здатні «красиво» збагатити себе.
Цей дух корупції відображений в популярній народній пісні в Китаї «Хочу вийти заміж за чиновника», текст якої пояснює, чому такий шлюб вигідній для нареченої. «У нього є влада, машина, будинок. Він потребує лише чаю і читання газети під час роботи. Він ніколи не витрачає грошей на сигарети і алкоголь. Він може вільно дістати їжу кожен день. Він може досягти підвищення лише завдяки тому, що підтакує своєму начальникові».
Якби корупція була обмежена тільки роздаванням шахт, заводів своїм друзям і громадських активів своїм родичам, то гнів народу був би ще не такий сильний. Корупція, крім усього іншого, позбавляє китайців своїх домівок, здоров'я і нормального життя.
Візьмемо, наприклад, поля для гольфу — показник статусу серед нових «китайців». Щоб отримати величезні ділянки землі для їх будівництва, місцеві чиновники укладають незаконну угоду із забудовниками і проектними організаціями, в результаті якої земля, населена десятками тисяч жителів і безліччю підприємств, відчужується у чиновницькі руки, причому часто з несправедливою компенсацією постраждалим. Хоча будівництво нових полів для гольфу офіційно заборонено, очікується, що тисячі майданчиків все одно будуть побудовані в найближчі роки.
Крім полів для гольфу, численні проекти нерухомості, замовлені бюрократичним апаратом, таким же чином виселяють цілі населені пункти. Існують ресурсні проекти, такі як дамби ГЕС, що можуть виселити величезне число мешканців і підприємств — одна тільки недавно зведена дамба Санься («Три ущелини») сприяла виселенню кількох мільйонів чоловік.
Корупція також нерідко є причиною серйозних порушень стандартів якості продукції. В останні роки Китай пережив скандал із зараженим молоком і випадки зараження СНІДом через переливання крові — в обох подіях, які призвели до масштабних смертельних випадків і величезних збитків, виявилися винні корумповані чиновники. Під час руйнівного землетрусу у Сичуані в 2008 році близько 90 тисяч чоловік загинуло. З них третину становили діти, поховані живцем під стінами 7 тисяч шкіл, що стояли, як кажуть китайці, на «одному сирі тофу». В ході зведенні цих шкіл, як було з'ясовано шляхом розслідування, використовувалися дешеві неякісні матеріали. У той же час поруч розташовані будинки, які були збудовані для місцевої еліти і відповідають будівельним стандартам, включаючи школи для дітей чиновників, залишилися практично неушкодженими.
Уряд намагається втихомирити обурення суспільства шляхом заборони демонстрацій і накладення цензури на Інтернет. Але він зазнає у цьому невдачі. З року в рік кількість протестів зростає. Минулий рік засвідчив 100 000 демонстрацій по всій країні, в які були залучені безпосередньо десятки і побічно сотні мільйонів китайців.
Китай — це порохова бочка, готова вибухнути в будь-який момент. А якщо вона таки вибухне, то настане хаос — китайці чудово знають, що їхня країна має жорстоку історію побоїщ, скоєних руками некерованого натовпу. З цієї причини корумповані чиновники всередині Китаю в числі десятків тисяч продумують форс-мажорні плани, роблячи собі закордонні паспорти, купуючи будинки закордоном, влаштовуючи там свої сім'ї, створюючи бізнес в інших країнах або вдаючись до інших схем втечі у випадку «вибуху».
Що може підпалити цей «порох»? Це може бути повальне безробіття, до якого призведе нездатність Пекіна зупинити інфляцію, або пузир на ринку нерухомості, який ось-ось лусне. Це може бути інше природне лихо, подібне до землетрусу в 2008 році, яке так само виллється в виверження народного гніву в бік уряду — швидко організоване за допомогою телефонів та Інтернету і яке влада ледве зможе придушити. Це може бути і штучне лихо — багато хто боїться, що дамба з «соєвого сиру» може розвалитися, що призведе до сотень тисяч жертв, що перебувають внизу за течією.
Що б не підпалило порохову бочку, це лише питання часу. Уряд не виявляє найменшого бажання послабити свою «залізну» хватку — адже, якби він це зробив, чиновницький апарат почав би отримувати відплату за свої злочини.
Між тим, ми на Заході бачимо, як Китай всілякими засобами стає все сильнішим і сильнішим, не розуміючи, що він одночасно стає все більш крихким і вразливим. Радянський режим, зазнавши краху, відбувся легким переляком суспільства. Китай більш ніж імовірно розвалиться з «вибухом». Жоден режим не може тримати в собі невдоволення мільярда людей довгий час.
Лоренс Соломон — виконавчий директор екологічної організації Energy Probe і засновник її дочірньої організації Probe International.
