• Економіка Китаю: «Ноїв Ковчег» чи «Титанік»?

  • Четвер, 17 березня 2011 року
Зростання економіки Китаю, розхвалене пропагандою Пекіна, не відповідає спостереженням міжнародного фінансового співтовариства, пише Хе Цінлянь, відомий китайський економіст, у своїй колонці китайськомовного видання The Epoch Times.

Пекін танцює перед економічною кризою, заявляючи про власну економічну стійкість. Китайська влада порівнює економіку Китаю з «Ноєвим ковчегом» і стверджує, що «Made in China» («Зроблено в Китаї») врятує світову економіку, а Китай стане двигуном, який витягне її з кризової трясовини.

Міжнародних економістів, з іншого боку, турбує так званий ціновий пузир на ринку нерухомості Китаю, і вони вважають, що показне процвітання, створене китайським режимом за допомогою завищення активів, неминуче викличе справжню депресію.

Оскільки цінова бульбашка в нерухомості багаторазово була об’єктом дискусій різних експертів, я хочу висвітлити тему економіки Китаю в більш широкому світлі.

Після того, як набрала обертів глобальна фінансова криза, викликана великою кількістю безнадійних іпотечних кредитів у США, ряд економістів виділили кілька факторів, які перешкоджають відродженню світової економіки: безнадійні банківські активи, у тому числі безнадійні борги й високоризиковані кредити, недостатній контроль банківської діяльності, масове безробіття, а також дисбаланс у структурі світової економіки.

Поза сумнівами, всі згадані фактори одночасно присутні в сьогоднішньому Китаї. Більше того, економіка Китаю як раз і є причиною, що створює нерівновагу у структурі глобальної економіки.

Фінансовий ризик від завищення активів


Безнадійні банківські активи Китаю були причиною для занепокоєння міжнародного фінансового співтовариства ще з початку кризи. Безнадійні борги на суму $ 900 млрд., що накопичилися в Китаї до 2007 року, були конвертовані в акції державних банків, що привернуло величезну кількість міжнародних банків-гігантів як «стратегічних інвесторів» строком на 3 роки. Після цього ці державні банківські інституції були перетворені у відкриті акціонерні товариства, контрольовані урядом, з акціями, що котируються на фондовій біржі Китаю та Гонконгу. Це підвищило коефіцієнт достатності капіталу (КДК) за цей трирічний період, незважаючи на те, що згодом «стратегічні інвестори» почали залишати гру.

Починаючи з 2008 року Китай почав проводити ліберальну монетарну політику для протистояння економічній кризі. У той же час, криза китайських банків знову стала причиною значного напруження і побоювань з боку іноземних конкурентів. У ЗМІ материкового Китаю часто наводилася інформація наступного змісту:

По-перше, коефіцієнт достатності капіталу, підвищений завдяки абсорбції минулих безнадійних боргів, впав, унаслідок чого погіршилася якість банківських активів. У кінці листопада 2009 року Регуляторна комісія банків Китаю зажадала від основних китайських банків підвищити свій КДК. Відповідно до підрахунків BNP Paribas [одна з найбільших фінансових груп у світі — прим.ред.], одинадцяти найбільшим китайським банкам потрібно було підвищити рівень капіталу до 300 млрд юанів ($ 44 млрд), щоб досягти більш жорстких стандартів.

По-друге, до теперішнього часу Китай інвестував занадто багато коштів у нерухомість. Сфера нерухомості склала 6,6% від загального ВВП Китаю, а також чверть від капіталовкладень в основні фонди. Сума кредитів на придбання нерухомості, випущених китайськими фінансовими інституціями (включаючи кредити девелоперам та іпотечні кредити на купівлю приватного житла) досягла кількох трильйонів. Пузир на ринку нерухомості веде до ризикованих банківських позик.

По-третє, проекти під назвою «пакет заходів зі стимулювання економіки Китаю» на суму 4 млрд юанів, що здійснюються урядом, перетворилися на засоби для подальшого витягування банківських позик, замість того, щоб дійсно стимулювати розвиток економіки Китаю. Приміром, Інспекційна група уряду виявила проблеми в 2151 проекті із загального числа 2472.

У дійсності Регуляторна комісія банків Китаю (РКБК) перебуває під контролем компартії, в той час як Центральний банк Китаю виконує функції урядового гаманця. Очевидно, що система контролю банківської діяльності в Китаї надзвичайно слабка і ненадійна. РКБК не здатна контролювати операції китайського уряду, які проводяться через Центральний банк.

Віктор Ших, есперт з Китаю із Північно-західного університету, в коментарі журналу Форбс до статті «Китайський міхур» ототожнив економіку Китаю з «фінансовою пірамідою, на чолі якої стоїть Центральний банк, що друкує гроші у великих кількостях».

Високе безробіття душить внутрішній попит

Безробіття в Китаї — вкрай серйозна і довгограюча проблема. Перед початком Олімпійських ігор, проведених у Пекіні в 2008 році, Тянь Ченпін, колишній міністр праці і соціального забезпечення, повідомив засобам масової інформації, що число безробітних на той час досягало близько 250 млн, включаючи 200 мільйонів працівників-мігрантів з сільської місцевості і 50 мільйонів осілих жителів.

Ще один чиновник компартії Чжоу Юн, працівник Центральної партійної школи [основний навчальний заклад з підготовки членів Комуністичної партії Китаю — прим.ред.], Підрахував, що кількість безробітних гастарбайтерів на пару з недавніми випускниками вузів налічувала близько 50 млн осіб у 2009 році. 

Таким чином, 300 млн безробітних становлять 30% від працездатного населення Китаю. Це приблизно відповідає моїм раніше опублікованим підрахункам, заснованим на інформації Національного бюро статистики Китаю.

Зростання рівня безробіття призводить до зниження споживчої активності з одночасним неухильним ослабленням внутрішнього попиту на ринку Китаю за останні кілька років, особливо починаючи з 2009 року, коли ціни на нерухомість були значно роздуті Пекіном.

Купівельна спроможність китайців практично повністю сфокусувалася на ринку житлової нерухомості, внаслідок чого індекс споживчої активності на внутрішньому ринку впав до історичного нуля. Так, частка внутрішнього споживання у ВВП за 2008 рік становила 35,5% — це не тільки нижче 70,1% у США за часів Великої депресії, але й нижче відповідного показника в Індії 54,7%. У період з 1978 по 2005 рр. середній показник внутрішнього споживання в Китаї був рівний 58,5% ВВП, тоді як середнє значення даного показника по всьому світу за той же період дорівнювала 76%.

Дисбаланс у структурі економіки Китаю

Високі темпи зростання капіталовкладень і низький показник внутрішнього споживання — це основні причини нерівноваги в структурі економіки Китаю за останні 30 років.

Економіка Китаю — це «колісниця, запряжена трьома кіньми»: першого звуть Інвестиції, другого — Експорт і третього — Споживання. З 1978 по 2005 рр. щорічне зростання міжнародних інвестицій склало 21% по всьому світу і 27,8% в Азії. У Китаї ж цей показник досяг 38,9%, що значно вище, ніж в інших як розвинених країнах, так і тих, що розвиваються. Після вступу Китаю до Світової організації торгівлі дисбаланс економіки Китаю вилився, у свою чергу, в структурний дисбаланс світової економіки.

Найбільш яскравим проявом цього дисбалансу є економічні відносини між Китаєм і США. З одного боку, внутрішнє споживання Америки найвище в світі і спирається на борги фізичних осіб у США, а також на їхню роль у збереженні економічного розвитку і «підживлення» глобальної економіки. З іншого боку, Пекін закуповує облігації США, щоб підтримати китайський експорт і забезпечити споживання в Америці на належному рівні, що робить США найбільшим торговим партнером Китаю.

Однак відтоді, як почалася фінансова криза, споживання в США скоротилося, і це вплинуло на Німеччину, Китай і Японію, економіки яких сильно залежать від експорту. Теж саме стосується й інших країн. Багато експертів зі світової економіки пропонують нову модель глобального економічного зростання — модель, в якій не буде місця такій високій залежності від боргів фізичних осіб і торгового дефіциту США.

Американці останнім часом почали змінювати свої традиційні звички високого споживання і низьких заощаджень, і це призводить до зменшення суми кредитів США від Китаю. За даними Федеральної резервної системи, на середину грудня 2009 року індекс заощаджень домогосподарств у США продовжував зростати і стабілізувався на позначці 5%. Мешканці США стали основними покупцями державних облігацій, і співвідношення іноземного капіталовкладення в облігаціях Міністерства фінансів США впало з 54% у 2008 році до 27% у третьому кварталі 2009 року.

Відверто кажучи, збільшений індекс заощаджень у США — це не дуже гарна новина для Китаю, оскільки це означає, що частка найбільшого ринку для китайського експорту скорочується.

Відповідно до Національного бюро статистики Китаю, економічне зростання за перші три квартали 2009 року склало близько 7,7%. 4% припало на споживання і 7,3% — на інвестиції. Відповідно показник експорту зробив негативний внесок у зростання економіки Китаю. Таким чином, кінь, якого звуть Експорт, практично зупинив свій хід, а той, що зветься Споживанням, переживає глибокий стрес. За таких обставин Пекін продовжує роздмухувати цінову бульбашку нерухомості, ігноруючи будь-які попередження і ризики, подібно до наркоману, який приймає наркотики для підтримки свого життя.

Пекін весь час цитує «іноземні ЗМІ» (які в дійсності фінансуються режимом Комуністичної партії Китаю), для того щоб показати, що економіка Китаю — це «Ноїв ковчег», який витягне світ з економічної рецесії. Вони також просувають у всьому світі твердження про те, що в наступні десять-п’ятнадцять років Китай займе місце США в якості економічної супердержави. Тим не менш, у даний час «бум» економіки Китаю — фальшиве процвітання, роздуте порожньою бульбашкою на ринку нерухомості. Якщо економіка Китаю не буде підтримана будь-якими ефективними заходами, то з «Ноєвого ковчега» вона перетвориться на «Титанік», щойно бульбашка на ринку нерухомості лопне.

Хе Цінлянь — китайський письменник і економіст, автор багатьох статей і кількох книг про суспільство і економіку Китаю. Найбільш відома її книга «Підводні камені модернізації» була продана тиражем в 100 тисяч копій. Хе Цінлянь знаменита також своїми критичними поглядами на зростання економіки Китаю.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...