• Економічний ріст Китаю не може усунути соціальні хвилювання

  • Субота, 20 січня 2007 року

Д-р Чен Сяонун, колишній помічник попереднього китайського прем'єр-міністра Чжао Цзияна і головний редактор журналу Contemporary China History Studies, виступив із такою промовою.

"Є один принцип, який тривалий час не враховувався при оцінці соціальних реформ у Китаї: чи є соціальна політика комуністичного режиму чесною й справедливою? Режим продовжує ухилятися від цього питання, оскільки тут приховується ключ до проблеми зростання соціальної напруженості. У 1980-х роках режим під час ухвалення рішень зазвичай враховував чинник суспільної справедливості, оскільки це було частиною соціалістичної ідеології.

Тоді влада намагалися найкращим чином розподілити фінансові ресурси, щоб враховувалися інтереси різних соціальних груп, таких як робітники, селяни, інтелігенція та урядовці. У той час не існувало настільки явної соціальної нерівності, яка спостерігається сьогодні. Навіть тоді в суспільстві була деяка критика з приводу соціальної справедливості. У людей було багато скарг стосовно реформ. Головним чином, через відсутність справедливості деякі соціальні групи ставали все багатшими, а інші - ні.

Навіть інтелігенція скаржилася, що "хірурги заробляють менше, ніж торговці яйцями, а вчителі заробляють менше, ніж перукарі". Усі ці вислови говорять про те, що раніше люди піклувалися про соціальну справедливість. Такі думки не завжди були правильними, але принаймні це свідчило про те, що тоді люди думали про справедливість незалежно від того, наскільки успішними були реформи. Усе ж таки під час реформ повинна дотримуватися суспільна справедливість, і слід враховувати інтереси різних суспільних класів. Уряд під час розгляду думок людей намагався пояснити ситуацію і вжити заходів для компенсації збитку різним класам, що постраждали від реформ.

Поворотний момент

Проте ця ситуація повністю змінилася після різанини на площі Тянь-Ань-Мень 4 червня 1989 року. Після цієї події China Youth Daily опублікувала статтю Чень Юаня (сина високопоставленого комуністичного чиновника Чень Юня) і групи інтелігентів, які підтримували Ченя. Ця стаття дала чіткий аналіз того, на якій позиції стояв режим, і який у нього був вибір після бійні. Згідно із статтею, після різанини режим повинен був усвідомити, що незалежно від того, які реформи він проводитиме, він ніколи не отримає підтримки більшості населення. Після кожної проведеної реформи люди вимагали б нових реформ. За економічною реформою прийшла б політична, кінець-кінцем, люди захотіли б демократії, і комуністична партія втратила б свою владу.

Якщо режим хоче зберегти свою владу, він не повинен покладатися на підтримку людей. Потрібно заручитися підтримкою партійних кадрів і його наступного покоління - тих людей, які стали прибічниками апарату комуністичної партії. У статті Чень Юань припускав, що режим змінить свою політику так, щоб реформи були вигідними для кадрів і їхніх дітей; тільки такого роду реформа могла б зміцнити владу комуністичної партії.

Насправді, у статті пропонувалося ні що інше, як обман мільярдів людей тому, що вони у будь-якому випадку не підтримали б партію.

Ця стаття торкнулася сердець партійних лідерів, і нова політика поступово утілила в життя ці устремління. Нова політика включала такі напрями:

- "безробіття за рахунок примусового звільнення працівників на державних підприємствах", яке розпочав колишній прем'єр-міністром Чжу Жунци;

- продаж власникові житлових будинків, які вже були записані на його ім'я як частина власності;

- так звані "національні реформи охорони здоров'я", які скасували безкоштовну охорону здоров'я для службовців державних підприємств, але були збережені для [партійних] кадрів.

Нові соціальні порядки

З початку 1990-х політика реформ Комуністичної партії Китаю почала тихо змінюватися. Нові реформи зачепили інтереси більшості китайців і були втілені для задоволення інтересів цих людей як його початкова умова. Це створило нові можливості накопичити багатства для партійних кадрів і їхніх родичів. Саме ці несправедливі реформи призвели до граничної нерівності в соціальній структурі Китаю.

Кожного разу, кажучи про якісь політичні реформи й заходи, режим використовує звичні слова про те, що "це робиться на користь усього суспільства". Чи так це насправді? Чи всі соціальні класи Китаю платять одну і ту ж ціну за реформи? Чи всі соціальні класи несуть один і той самий тягар у результаті реформ? Ні! Наприклад, житлова реформа, що "зламала залізний хомут соціалізму", скасовуючи постійну зайнятість на державних підприємствах, і реформа охорони здоров'я зачепили кожну сім'ю в китайських містах, більшість із яких безпосередньо на собі відчувають їхній вплив і тиск. Вони повинні економити кожен долар, щоб сплатити медичні витрати, що ростуть, оренду квартири, збирати гроші на випадок можливого безробіття й оплачувати щоденні витрати.

Але всі ці три реформи не мають ніякого впливу на партію або партійні кадри, які до цього часу купаються в розкоші, як у старі часи до введення нових соціальних порядків. Чим вища їхня посада, тим краще медичне обслуговування вони отримують; вони не платять за житло, вони навіть можуть мати кілька розкішних будинків. Хоча партія та уряд мають серйозні проблеми з надмірною кількістю високопоставлених чиновників, реального скорочення кадрів ніколи не відбудеться, тому нікому не потрібно хвилюватися, що "залізний хомут" соціалізму зламається.

Проте лікарні можуть відмовити в необхідному лікуванні звичайному китайському громадянинові, навіть якщо на його лікування не вистачає всього п'ять або десять юанів (від US$0,6 до US$1,2). Фактично сьогодні це відбувається в багатьох місцях Китаю.

Чи принесли реформи в Китай соціальну справедливість? Виходячи з вищевикладеного, відповідь стає очевидною. Після довгих років реформ у китайському суспільстві все ще зберігається ієрархія й привілеї. Реформи просто позбавляють пільг простих людей, які не мають влади. Можна легко визначити, хто належить до нижнього або середнього класу, поставивши тільки одне питання: "Чи б'ють соціальні реформи по вашій кишені?" Якщо відповідь "так", вам доводиться платити за реформи. Отже, ви належите до середнього або нижнього класу. Якщо ж, незалежно від реформ, ваше життя поліпшується, тоді ви належите до вищого класу в цьому привілейованому суспільстві.

Безробітні фахівці

Нині через цю причину найкращою кар'єрою для випускника національного університету є приналежність до партійних кадрів. Ви можете насолоджуватися як вигодами від соціалізму, так і можливостями ринкової економіки.

Вигода є привілеєм певної групи, що зберігається в соціалістичному суспільстві, оскільки режим наполягає на соціалістичній системі. Одночасно перевага ринкової економіки дає змогу китайським чиновникам прямо брати участь в економічному житті і ринкових операціях, завдяки яким вони можуть брати хабарі таких розмірів, що їхні рахунки в банках усе збільшуються й збільшуються. Хабарі є основним джерелом доходу для 5% найперших китайських багатіїв.

Це примусило нас задуматися над тим, як ми повинні розглядати реформи, що зараз проходять у Китаї. З погляду соціальної справедливості, ця реформа змінила відносну справедливість у першій половині 1980-х років на майже повністю несправедливу в наш час. Реформа збилася з шляху і створила біполярну систему соціалістичної та економічної структури, що має форму перевернутої букви "T", із низкою соціальних проблем (прим. ред. - перевернута "Т" означає мінімальну кількість багатих на верхівці і максимальну кількість бідних унизу).

Феодальна система повертається до Китаю

Поляризація і далі посилюється, структура вже сформована, і її дуже важко змінити. Елітний клас має як монополію на політичну владу, так і можливість збагачуватися.

Чотири роки тому професор Сунь Ліпін із Пекінського університету опублікував статтю. Він підкреслив один важливий пункт: китайська еліта є закритим суспільством. Якщо ви - один із них, то маєте можливість отримати свою частку прибутку від нинішнього економічного підйому; якщо ж ви не належите до цього класу, то двері перед вами повністю зачинені. Багато людей вважають, що гарна освіта й закінчення університету може дати їм шанс поступово увійти до вищого класу в цьому суспільстві, як це зазвичай відбувається в багатьох інших країнах.

Але такий процес у Китаї на цей час неможливий. Якщо ви не є членом еліти або їхніми дітьми, для вас майже неможливо увійти до цього кола, незалежно від того, як багато ви працюєте і яку гарну освіту маєте. Ви не можете отримати доступ до ресурсів і влади, яку монополізував цей клас. Немає способу, подібно до них, миттєво розбагатіти, що робиться за рахунок розграбування суспільства або чужого багатства.

Сьогодні випускники китайських університетів або навіть ті, хто отримав ступінь магістра, мають усе менше можливостей зробити кар'єру. У 2002 р. близько 70% фахівців з університетською освітою змогли знайти роботу за 6-8 місяців; 30%, що залишилися, її знати не змогли. Якщо випускники не можуть знайти роботу протягом року, наступного року перспектива отримати роботу стає майже нульовою, оскільки за ними вже приходить величезна кількість випускників. Починаючи з 2002 року, кількість університетських фахівців, які не змогли влаштуватися, продовжує рости. У 2005 році їхня кількість становила 60%.

Відділ державної пропаганди заборонив ЗМІ висвітлювати цю ситуацію, перетворивши її на ще одну "державну таємницю". Зараз у багатьох місцях, навіть якщо там є вільні вакансії, початкова зарплата стала дуже низькою. (Прим. ред. - у 2002 році початкова зарплата в центральних районах Китаю варіювалася від 1 500 до 2 000 юанів (US $188-250) за місяць).

У центральних провінціях Китаю ввели скорочення приблизно до 1 000 юанів (US $125) за місяць; у західних провінціях Китаю, таких як Шаньсі, зарплата впала приблизно до 800 юанів (US $100) за місяць, що дуже близько до зарплати робітників східних провінцій. "Зайнятість при нульовій зарплаті" стала стратегією, яка використовується випускниками університетів. Вони дуже стурбовані можливим безробіттям і згодні працювати без зарплати. Таке може відбуватися тільки в Китаї.

Чому при такому високому рівні економічного росту Китай не може забезпечити своїх фахівців роботою? Люди, які здобули освіту в престижних університетах і відмінні дипломи інженерів, мали, здавалося б, бути бажаними працівниками для цієї країни, що розвивається, але вони не можуть знайти тут роботу.

Однією з найбільш важливих причин є заплутана китайська економіка, яка покликана підтримувати високий економічний ріст і міжнародний імідж. Режим створив ряд можливостей, щоб підтримати високий ріст економіки, але високий ріст не поліпшив рівень життя людей, не збільшив кількість робочих місць, до того ж, він призвів до серйозного забруднення навколишнього середовища. Як потрібно оцінювати такого роду економічний ріст, залишається серйозним питанням.

За останнє десятиліття звичайна купівельна спроможність людей знизилася через ряд політичних реформ. Багато сімей не можуть дозволити собі купити предмети побуту, щоб поліпшити якість свого життя. Це примусило зменшити кількість внутрішніх китайських ринків; багато підприємств у Китаї не здатні розширити вироблюваний обсяг споживчих товарів. Хоча китайська економіка стрімко росте, китайський внутрішній споживчий ринок перебуває в застої.

У Сполучених Штатах, якщо споживчий ринок перебуває в застої, у застої перебуває вся економіка, оскільки 70-80 % економіки США тримається на внутрішніх споживачах. Проте в Китаї справа відбувається інакше, оскільки китайський уряд може використовувати громадські фонди, щоб створити ілюзію високого економічного росту, незалежно від того, в якому глибокому застої перебувають споживчі ринки.

Існують три способи для досягнення високого економічного росту за умови застою споживчих ринків. Перше - це залучення іноземних інвестицій будь-якими способами: зменшення оподаткування, потурання забрудненню навколишнього середовища, надання можливості іноземним компаніям наймати робітників і продовження робочого дня, зменшення зарплати й недотримання заходів безпеки на робочих місцях. Через іноземні інвестиції Китай може продавати свої товари на міжнародному ринку, навіть притому, що китайські споживачі не можуть дозволити собі придбати ці товари. Це перший спосіб досягнення високого економічного росту.

Другий спосіб полягає в поліпшенні суспільної інфраструктури: мостів, магістралей, будівель з урядовими офісами, міських площ і спортивних комплексів. Китай використав громадські фонди для будівництва, щоб поліпшити вигляд міста і суспільну інфраструктуру.

Це не тільки дало Китаю можливість за короткий час досягти високого економічного росту, але також збільшило попит на будівельні матеріали, такі як цемент і сталь, а також поліпшило ситуацію із зайнятістю робітників. Удосконалена інфраструктура використовується, щоб продемонструвати досягнення чиновників. Проте, оскільки загальний попит на споживчі послуги низький, то суспільна інфраструктура повністю не використовуватиметься, оскільки вона незабаром виявиться незатребуваною.

Третій спосіб полягає в тому, щоб заохочувати розвиток будівництва нерухомості, що приведе до збільшення попиту на будівельні матеріали і на будинки із завищеною ціною.

Перевага цих трьох способів у тому, що вони створили позитивне уявлення в очах туристів і інвесторів іноземних компаній. Туристи й інвестори приїжджають до Китаю і бачать, що він швидко змінюється. Жоден уряд інших країн не може досягти такого ж результату при такій самій кількості інвестицій. Проте в демократичному суспільстві виборці й платники податків не дозволили б своєму урядові витрачати даремно громадські фонди, як це відбувається в Китаї.

У Китаї витрати розглядаються як досягнення, успіх і прогрес. Іноземні інвестори не розуміють відмінності між цими двома випадками. Інвестори думають, що Китай - дуже багата й перспективна країна, тому вони вкладають гроші в розвиток Китаю.

Проте ці три способи не можуть забезпечити довготривалий економічний ріст. Китай зараз реально стоїть перед лицем того, що ці три способи розвитку економіки створюють проблеми.

По-перше, іноземні інвестиції вже досягли свого піку.  

По-друге, інвестиції для суспільної інфраструктури також досягли свого піку, усі необхідні комплекси побудовано, місто вже не потребує щорічного будівництва нових державних будівель, також побудовані всі магістралі.

По-третє, нерухомість стала новим "пухирем". Багато будинків із завищеною ціною, що стали "бомбою сповільненої дії" для економічної стабільності Китаю, не можуть бути проданими. Це відбувається через те, що будівельні підрядчики беруть кредит у банках, прикладом цього став шанхайський магнат Чжоу Чженьгуй. Якщо будинки неможливо подати, то позики банку перетворюються на безнадійні борги.

Недавно китайський уряд усвідомив цю загрозу і доклав усіх зусиль, щоб не допустити вибуху "пухиря" нерухомості. Якщо одного разу яка-небудь будівельна компанія припинить платежі, у китайській банківській системі сума безнадійного боргу різко збільшиться. Центральний банк потенційно може опинитися перед лицем нової фінансової кризи.

Отже, за високим ростом китайської економіки приховується несправедлива соціальна політика і вимальовується низка серйозних економічних проблем. Ці проблеми створюють Китаю труднощі для підтримки високого рівня росту. Починаючи з 2004 року, китайський прем'єр-міністр Вень Цзябао змінив гасло уряду. Багато людей не звернули увагу на те, що означає це нове гасло для Китаю.

Гасло "Mи повинні піти науковим шляхом". Інакше кажучи, розвиток у минулому йшов не науковим шляхом. Методи забезпечення високого економічного росту під час правління колишнього прем'єр-міністра Чжу Жунцзі, такі як будівництво суспільної інфраструктури, заохочення розвитку нерухомості й залучення іноземних інвестицій, були ненауковими і невигідними для Китаю.

Фактично, КПК відкинула власну політику в період Чжу, хоча гасло було сформульоване політично коректно. Це створює труднощі для західних експертів по Китаю й журналістів для розуміння справжнього значення гасла. Друге значення політики наукового розвитку в тому, що Китай більше не прагнутиме підтримки високого економічного росту. Ми бачимо, що китайський уряд уже сам визнав, що високий ріст економіки невигідний для Китаю".

Зміст статті узятий із запису промови доктора Чен Сяонуна на форумі в Х'юстоні, штат Техас. Чен Сяонун - доктор соціальних наук Прінстонського університету.

Чен Сяонун. Велика Епоха

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...