• Аналіз: Чи дійсно розвивається Китай

  • П'ятниця, 21 грудня 2012 року

В Києві відбулася VІ наукова конференція «Китайська цивілізація: традиції та сучасність». До цієї події міжнародне видання Велика Епоха підготувала доповідь, в якій розкривається картина того, що відбувається в сучасному Китаї в політичних і соціально-економічних сферах.

Довідка: Велика Епоха була заснована в 2000 році китайськими емігрантами, які поставили мету створити вільне джерело інформації для китайців, оскільки заснувати в КНР незалежне ЗМІ було неможливим через тотальний контроль преси з боку відділу пропаганди компартії. Варто відзначити, що КНР перебуває на 174 місці з 179 у рейтингу свободи ЗМІ «Репортерів без кордонів» за 2011—2012 рр. Незабаром інформація про Китай без цензури стала доступною не лише китайцям. Сьогодні видання Велика Епоха випускається на 20 мовах в 35 країнах, висвітлюючи новини у всьому світі, включаючи і події в Китаї.

Образ Китаю і реальність

Останніми роками увагу світової спільноти, і, зокрема України, все більше притягує Китайська Народна Республіка. У ЗМІ часто можна прочитати заклики та епітети «курс на Китай», «Китай стрімко розвивається» і т.п. Чимало аналітиків називають унікальну країну майбутнім «локомотивом світової економіки», а деякі іноземні економісти навіть закликають переймати так званий «прогресивний китайський досвід економічного розвитку».

Туристи, що побували в Китаї, кажуть, що Китай — це «сучасна і цивілізована держава». І дійсно, за 30 з гаком років, зовні Китай змінився, особливо якщо брати до уваги Пекін, Шанхай та інші показові міста.

Однак чи можна назвати прогресивним і цивілізованим розвитком те, що в цілому відбувається в Китаї в соціальних, економічних і політичних сферах, те, що не вписується в образ «китайського економічного дива»?

Отже, що ми бачимо в Китаї:

1. Постійно збільшується розрив між бідними і багатими

Для Китаю справедливий вираз «багата держава з бідним народом». Як не дивно, але з роками так званого розвитку, найбагатші в цій країні стають ще багатшими, а бідні — біднішими.

10% найбагатших сімей в КНР контролюють 86,7% усіх національних багатств, згідно з дослідженням Південно-західного фінансово-економічного університету провінції Сичуань.

Згідно з даними Лі Ши, керівника Дослідницького центру розподілу доходів при Пекінському педуніверситеті, різниця між доходами 10% найбагатших і 10% найбідніших жителів країни зросла з 7,3 разів у 1988 році до 23 разів у 2007 році. І сьогодні становище не поліпшилося.

2. Катастрофічне погіршення екології

У традиційній культурі китайців діє поняття «природа-мати». На противагу цьому ставленню до природи, свого часу, Мао Цзедун сказав: «Боротьба з Небом приносить нескінченну радість, боротьба із Землею приносить нескінченну радість». Згодом, нераціональні комуністичні заклики і гасла боротися з природою і нехтувати нею, плюс нестримна гонитва за високими темпами зростання ВВП, привели навколишнє середовище Китаю до межі екологічної катастрофи.

Сьогодні забруднення повітря 58% китайських міст в п'ять разів перевищує міжнародні стандарти, повідомило другого грудня видання Всекитайської федерації профспілок «Гунжень Жибао».

У країні різною мірою забруднені 90% підземних вод, з них 60% сильно забруднені, за даними фахівців з Китайського геологічного інституту моніторингу навколишнього середовища.

У Китаї доступ до води, якість якої відповідає національним стандартам, мають тільки 11% населення, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

У багатих чорноземом північно-східних районах Китаю за 50 останніх років товщина чорноземного шару на полях зменшилася на 50% і продовжує скорочуватися з тривожною швидкістю (від 0,3 до 1 сантиметра в рік. При тому, що для утворення 1 см чорнозему необхідно близько 50 років). Про це повідомило в липні цього року китайське видання Economic Information.

За даними управління захисту водних ресурсів річки Янцзи, в 2010 році в цю найбільшу водну артерію Китаю було скинуто близько 34 мільярдів тонн відходів. При цьому ще в 70-х роках кількість скинутих відходів не перевищувала 10 млрд тонн.

Широкомасштабне і практично безконтрольне вирубування лісів і осушення водойм, призводять до засух, піщаних бур і опустелювання земель, і ці явища з роками тільки посилюються.

Опустелюванню в Китаї зазнало понад 2,62 млн кв. км землі, а опіщанюванню 1,73 млн кв. км землі, що становить більше 27% і більше 18% всієї території країни відповідно. Сьогодні Китай є країною з найбільшим рівнем деградації ґрунту в світі. Про це повідомив в січні минулого року заступник начальника Державного управління лісового господарства Чжу Леке.

3. Старіння населення. Відсутність централізованої пенсійної системи

Як відомо, з 1978 року в КНР введена нова демографічна політика «одна сім'я — одна дитина». Згідно з даними звіту Мінохоронздоров'я КНР за 2010 рік, в ході реалізації цієї політики в країні була перервана вагітність у 300 мільйонів жінок; стерилізації зазнали близько 114 мільйонів жінок і більше 60 мільйонів чоловіків.

Така політика обмеження народжуваності з величезною швидкістю змінила склад населення Китаю, створивши величезний гендерний дисбаланс, а також старіння населення, яке збільшується значними темпами.

У травні цього року Китайська академія соціальних наук опублікувала звіт з незвичайною назвою «Китайців забагато?», в якому, зокрема, говориться, що за минулі 20 років низька народжуваність призвела до того, що число молодих людей в Китаї скоротилося на 30% і такої стрімкої зміни у складі населення «ще не було в історії».

За даними результатів проведеного в 2010 році перепису населення в Китаї, понад 13,26% громадян — це люди у віці більше 60 років. Для порівняння, в 2000 році людей цієї вікової категорії в Китаї було менше 2,93%. При цьому тільки близько 70% людей, що досягли пенсійного віку, в Китаї отримують пенсію.

Як відомо, в КНР кількасот мільйонів селян. 90% з них не отримують ніякої пенсії. В країні досі відсутня централізована пенсійна система. Таким чином, на молодят часто лягає економічний тягар турботи не лише про себе і своїх дітей, але ще і про чотирьох батьків.

4. Збільшення числа народних протестів

Слідом за активною пропагандою безперервного зростання ВВП і так званого «підвищення добробуту народу», в Китаї також безперервно зростає чисельність і розширюється географія народних протестів. Їх учасники — від селян до городян, від робітників до відставних військових і банкірів — протестують проти погіршення екології, розгулу корупції, свавілля поліції, насильницьких зносів будинків, відбирання земельних ділянок, недостатнього соціального забезпечення або повної його відсутності і так далі.

У 2005 році китайська влада опублікувала звіт під назвою «Блакитна соціальна книга», в якому мовилося, що в період з 1993 року по 2003 рік кількість народних акцій протесту з 10 тисяч в рік зросла до 60 тисяч, а число їхніх учасників перевищила 3,07 млн чоловік. Після 2005 року подібні звіти більше не публікувалися (але внутрішня статистика влади у цій області ведеться).

У 2011 році в Китаї щодня, в середньому, відбувалося близько 500 спалахів народних протестів (тобто більше 180 тисяч на рік). Про це сказав на початку лютого на зборах міськкому партії міста Гуанчжоу професор Академії наук Китаю, радник Держради КНР Ню Веньюань.

Слідом за збільшенням народних протестів у Китаї збільшуються також і витрати на так звану «підтримку стабільності суспільства». Вже другий рік поспіль темпи зростання бюджету «внутрішньої безпеки», як і сам бюджет, перевищують оборонний бюджет країни і його зростання.

На весняній парламентської сесії в Пекіні була оприлюднена інформація про те, що оборонний бюджет Китаю в 2012 році становив понад 670,27 млрд юанів ($106,4 млрд), що на 11,2% більше, ніж було в минулому році.

У свою чергу плановані витрати на утримання поліції, судів, місцевих управлінь безпеки, в'язниць і інших установ, пов'язаних з громадською безпекою, в цьому році становлять понад 701 млрд юанів ($112 млрд), що майже на 13,8% більше, ніж у минулому році, згідно з даними Міністерства фінансів КНР.

5. Втеча з країни корумпованих чиновників і успішних бізнесменів

В останні роки посилюється хвиля еміграції з Китаю багатих людей. У квітні минулого року консалтингова компанія Bain & Company і банк China Merchants Bank спільно провели соцопитування. Згідно з отриманими даними, близько 27% опитаних китайців, статок яких більше 100 млн юанів ($14 млн) вже оформили еміграційні документи, а 47% збираються це зробити.

Найбільше китайських багатіїв приваблюють Канада, Австралія, Сінгапур і країни Євросоюзу і США.

У квітні минулого року газета New York Times повідомила, що за п'ять років кількість китайських емігрантів у США за інвесторською програмою збільшилася на 73%. Щоб отримати американську візу інвестора, необхідно витратити, не менше $500 000.

Закордон приваблює не тільки успішних китайських бізнесменів, але й партійних чиновників. Так, в Китаї з'явилося і широко поширюється явище — так званий «голий чиновник». «Голими» в народі називають держслужбовців, які перевезли свої сім'ї і основну частину капіталу за кордон, а самі при цьому продовжують жити і працювати в КНР.

Ця проблема стала настільки гострою, що в середині 2010 року влада ввела в дію рішення, яке так і називається «Тимчасові правила щодо посилення контролю над держслужбовцями, сім'ї яких виїхали за кордон».

У період з 1995 по 2005 роки за кордоном на постійній основі оселилися понад 1,18 мільйона дітей і дружин китайських чиновників. Про це повідомив в 2010 році під час весняної парламентської сесії Лінь Чже, професор Центральної партійної школи, відомий борець з корупцією, член парламенту КНР.

Таким чином, напрошується висновок, що партійні функціонери, а також успішні китайські бізнесмени розглядають Китай виключно як середовище для особистого збагачення, а не як свій дім (а в якості останнього вони розглядають скоріш демократичні західні країни).

6. Політична система

Коли авторитетні ЗМІ, за звичкою, пишуть «Китай обурений», «Китай відмовився», «Китай проти» і так далі, то очевидно, що ці заяви не можуть мати стосунку до більш ніж мільярдного населення Китаю, яке не уповноважувало партійних чиновників приймати рішення від свого імені ні в зовнішній, ні у внутрішній політиці. Як відомо, переважна більшість населення Китаю по суті не має виборчих прав.

У той же час слово «народний» в офіційних назвах в Китайській Народній Республіці вживається набагато частіше, ніж в офіційних назвах демократичних країн. Так, в КНР народні представники (парламентарії) збираються в Будинку народних зборів. Є народний уряд і народний суд, а також народна поліція, яка часто б'є протестувальників, яких потім лікують в народних лікарнях.

Політичне безправ'я є основною умовою утримання влади правлячим режимом, при цьому вся модель так званого розвитку Китаю спрямована на збагачення партійної еліти та утримання нею влади під прапором комунізму.

7. Права людини

Багато хто, особливо ті, хто побував у Китаї в якості туриста, кажуть, що в країні давно немає тих первісних жахів, які були за часів Мао Цзедуна.

І дійсно, компартія доклала багато зусиль для створення видимості своєї цивілізованості, щоб бути прийнятою міжнародною спільнотою. Заради цього Пекін «підігнав» конституцію під міжнародні стандарти. Зокрема, конституція КНР декларує для громадян свободу слова, друку, зборів, віросповідання і так далі. Також був підписаний ряд міжнародних документів, серед яких Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1988 рік), Конвенція про права дитини (1992 рік) та інші. Але на практиці ці зобов'язання уряд компартії не виконує, а навпаки часто є головним джерелом порушень цих зобов'язань.

Так, Мао Цзедун, підводячи підсумок культурної революції, говорив: «... за допомогою заворушень під Небом встановлюється порядок, і через 7—8 років знову повторимо це».

Не змінивши принципам, висловленим Мао, компартія в Китаї періодично створює і проводить новий політичний рух проти якої-небудь групи населення, щоб китайці ніколи не забували жах терору. Так, у 1989 році таким нагадуванням послужила бійня на площі Тяньаньмень (в ході якої було вбито і поранено більше 10 тисяч чоловік). А 13 років тому компартія розв'язала масовий рух проти послідовників Фалуньгун.

Влада почала переслідувати Фалуньгун в 1999 році через надзвичайну популярність цієї духовної практики — за офіційною статистикою влади Китаю на кінець 1998 року число послідовників Фалуньгун досягло 100 млн чоловік.

Однак десятки мільйонів прихильників Фалуньгун є далеко не єдиною репресованою групою в Китаї. Порушуючи свою конституцію, компартія продовжує репресувати й інші групи суспільства.

Серед них:

- Корінні жителі Внутрішньої Монголії, Тибету і Сіньцзяну, що намагаються зберегти свої національні особливості і культуру, які активно знищує компартія;

- Сотні тисяч петиціонерів, які звертаються в спеціальні органи зі скаргами на корупцію і свавілля місцевих чиновників;

- Численні правозахисники і дисиденти, які висловлюють критику на адресу правлячого режиму.

- Сотні тисяч прихожан домашніх церков, яких режим змушує відмовитися від своїх духовних переконань.

Для ідеологічного, так званого, «перетворення» цих неугодних груп влада компартії широко застосовує фізичні і психологічні тортури, які нерідко призводять до смерті.

На початку грудня поточного року, на слуханнях у комісії з прав людини в Європейському парламенті обговорювалася тема про насильницьке видаляння органів у Китаї для подальших трансплантацій. Ця гостра тема не дозволяється з 2006 року.

З 2006 року з'явилися свідки, які стверджували, що в місцях ув'язнення у цих груп китайських громадян (а особливо у прихильників Фалуньгун) насильно видаляють органи для трансплантації, роблячи на цьому бізнес.

Після проведення власних розслідувань багато експертів прийшли до висновків, що ці твердження правдиві. Серед них: Девід Кілгур — колишній держсекретар Канади по Азіатсько — Тихоокеанському регіону і Девід Мейтас — канадський адвокат-правозахисник. У їхній книзі «Кривава жнива: Вбивство послідовників Фалуньгун заради їхніх органів», виданій в 2009 році, вони привели докази, що (за участю військових лікарів) десятки тисяч послідовників Фалуньгун були убиті з метою вилучення органів для подальших операцій з трансплантації. На думку експертів, що проводили розслідування, такі жахливі злочини скоювалися з відома влади компартії.

Висновки. Оцінки. Перспективи.

Таким чином, за всі роки так званої «політики реформ і відкритості» репресивний апарат компартії нікуди не зник, просто він став більш закритим особливо від очей іноземних журналістів, яким демонструють Пекін, Шанхай та інші показові міста.

Резюмуючи вищевикладене та даючи йому оцінку, можна сказати, що обрана компартією модель так званого розвитку Китаю не покращує, а навпаки погіршує умови життя в країні.

Однак, чому про системні проблеми влади КНР, які з роками тільки збільшуються, ми рідко бачимо статті в ЗМІ? Відповідь відома багатьом: через тотальну систему пропаганди з одного боку і цензуру інформації з іншого боку, які не припиняла проводити компартія в Китаї.

Так, можна зрозуміти оптимістичні прогнози щодо Китаю, а також надії на КНР з боку Заходу, якщо врахувати, які кошти витрачає влада для того щоб «поліпшити образ Китаю за кордоном».

Починаючи з 2009 року Пекін виділив 60 мільярдів юанів ($9,5 млрд) на пропаганду Китаю за кордоном.

Було організовано мовлення китайських теле-і радіоканалів, друк газет різними мовами, а також створені численні веб-сайти, які активно підігрівають захоплення західної людини сплеском китайської економіки, в той же час приховуючи так звану «негативну інформацію».

Однак оцінюючи достовірність інформації, яку повідомляють ЗМІ, контрольовані партією, треба враховувати, що журналістики, як такої в Китаї немає в принципі. Всі ЗМІ цієї великої країни перебувають під контролем правлячого режиму і часто є його інструментом пропаганди і цензури.

У Китаї відомий жарт: «По центральному телебаченню говорять правду тільки про прогноз погоди, але навіть і цей прогноз часто не збувається».

Хоча «архітектором» і «диригентом» політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в Китаї, є правляча в країні компартія, але як не дивно, багато років не існувало об'єктивного і одночасно цілісного вивчення її діяльності в цій країні.

У той же час, головна мета будь-якого ЗМІ, який поважає своє ім'я, — це повідомляти інформацію не тільки ту, яка дозволяє захоплюватися успіхами країни, але і, навіть всупереч своїм почуттям, ту інформацію, яка може шокувати, інакше ЗМІ перетвориться з головного інструменту свободи суспільства в головний інструмент тиранії.

У таких умовах, вісім років тому, в листопаді 2004 року, китайська редакція видання Великої Епохи, зібрала воєдино факти діяльності компартії в Китаї, узагальнило ці факти і випустило збірник статей «9 коментарів про компартію».

Ця книга, являє собою історичну хроніку, в якій наведено докладний аналіз трансформації свідомості китайців за роки правління компартії. Сама ж компартія розглядається як чужорідна сутність, що причепилася до тіла китайської нації. Ця сутність, згідно з книгою, безперервно змінює свою зовнішню оболонку, але при цьому, її природа зла залишається незмінною. У книзі «Дев'ять коментарів» подано найбільш вивірену оцінку компартії за підсумками її багаторічної діяльності в Китаї.

Після публікації книга викликала справжнє потрясіння в китайському суспільстві. На адресу редакції Великої Епохи сайту почали приходити листи китайців з критикою партії. Згодом, ці листи стали розміщуватися у відкритому доступі в спеціальному розділі китайськомовного сайту Великої Епохи. У листах китайці відрікалися від комуністичної ідеології. Так виникло явище, що отримало назву «Туйдан» (буквально «вихід з партії»).

29 грудня 2011 року Андрій Ілларіонов, колишній радник Володимира Путіна з економічних питань, президент Інституту економічного аналізу, в інтерв'ю радіо «Ехо Москви» назвав рух «Туйдан» одним з трьох головних подій у світі в 2011 році.

У результаті руху «Туйдан» на сьогоднішній день 129 млн китайців опублікували свої заяви про вихід з компартії Китаю, а число учасників руху «Туйдан» продовжує збільшуватися в середньому на 50 тисяч в день. Розширення «Туйдан» показує, що у китайського народу формується нове мислення і свідомість. Цей рух сам по собі дає досить яскраву оцінку діяльності компартії Китаю.

Скільки протримається влада компартії в Китаї? Важко сказати. Але «Туйдан» та інші тенденції в китайському суспільстві вказують на те, що кінець «червоної династії» близький, а після її падіння почнеться справжнє відродження великої китайської нації і справжнього нового Китаю на основі традиційних культурних цінностей.

---------------------------------- 

Китайський режим

Читайте інші статті про останні доленосні події в Китаї у спецрубриці Великої Епохи «Китайський режим переживає кризу». Оглядачі Китаю відзначають, що розпалена боротьба за владу, ймовірно, призведе до реформування політичної системи країни. Прослідкуйте, як розвивалася ця боротьба в хронологічному порядку. Дізнайтеся в обличчя головних фігурантів боротьби за владу в правлячій верхівці Китаю.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...