• Давні археологічні пам'ятки можуть виявитись звуковими схемами

  • Аліна Варфоломєєва | Велика Епоха
    Понеділок, 27 липня 2015 року

Чому були побудовані прадавні споруди-мегаліти, що означають малюнки на стінах печер та петрогліфи? Дослідник Стівен Воллер стверджує, що відповідь на ці питання може виявитись простою: мистецтво давніх людей відображало не те, що вони бачили, а те, що чули.

Згідно з його теорією, відлуння голосів чи природних звуків могло сприйматись предками як дещо таємниче, як голоси духів, яких вони не можуть побачити.

Оплески у долоні створюють у печері чи каньйоні луну, схожу на гуркіт копит. Звуки грому, відбиваючись від стінок печери, лунають як гупання цілої зграї копитних тварин, описує свої спостереження Воллер.

«Багато стародавніх культур пов’язує грім у небі з копитними тваринами богів грому», — пояснює Воллер. Саме тому, за припущенням дослідника, на стінах зазвичай зображали цей вид ссавців.

Однак за теорією про сприйняття звуків можна пояснити не тільки малюнки на стінах печер, а навіть Стоунхендж. Дослідник пише, що відмітив подібність давньої британської споруди-гіганта до схеми інтерференції хвиль (простими словами — взаємодії звукових хвиль).

Воллер вирішив поставити два джерела звука — флейтистів — у відкритому полі й подивитись на схему взаємодії звуків, що вони створюють. Коли піддослідна людина стояла із зав’язаними очима в зоні акустичних тіней — місцях тиші, пов’язаних із цікавим фізичним явищем при накладанні звуків — їй здавалось, що вона стоїть в колі із величезних кам’яних валунів.

«Моя теорія про те, що схема музичної інтерференції послужила кресленням для мегалітичних кам'яних кіл, багато з яких називають каменями волинщиків, підтримується стародавніми легендами про двох чародіїв-волинщиків, які заманили дівчат танцювати в коло і перетворили їх усіх на камені», — відзначає Воллер.

Матеріали дослідження Стівена Воллера були представлені на зустрічі Акустичного товариства Америки.


Читайте також:

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...