• У Китаї тривають приховані звірства

  • Неділя, 13 березня 2016 року

Наприкінці весни 2006 року я з дружиною відвідав Оттаву в рамках одного з наших регулярних «освітніх» візитів, щоб зрозуміти, чи відповідають канадські реалії тому, що ми дізнаємося із ЗМІ.

Як частина цього процесу ми провели час із Девідом Кілгуром, [моїм] давнім другом, чиє розуміння канадської політики безцінне. Проте в ході цього візиту ми побачили, що він тяжко працює, намагаючись зібрати воєдино розрізнені матеріали, які розкривають явище, про яке раніше ми нічого не чули: насильницьке вилучення органів у послідовників Фалуньгун. Не у людей, які померли недавно в результаті нещасного випадку, або у членів сімей, які пожертвували, скажімо, печінку, щоб врятувати своїх коханих, а через насильницьку операцію [з видалення органів] у послідовників Фалуньгун, «винних» всього лише в їхніх переконаннях.

«Ми ніколи не зустрічали історій такого роду»

Ми були просто приголомшені, ми ніколи не зустрічали історій такого роду відтоді, як колись читали про жахи нацистських таборів смерті, за участю осіб, таких як д-р Менгеле, який проводив «експерименти» над євреями, що неминуче призводило до їхньої смерті. Це звучало як голлівудський фільм жахів, тільки без жертв, з яких знімали шкіру, щоб зробити абажури.

Тому ми сумнівалися. Китайський режим був жорстоким і репресивним, але думка, що лікарі будуть навмисно «витягувати» органи у людей, які цього не бажають, для трансплантації органів багатим іноземцям, просто викликала нудоту.

Що переконало нас у тому, що насильницьке вилучення органів дійсно відбувається? Груба логіка, заснована на статистичних даних. Число операцій з трансплантації значно перевищувало кількість страчених в'язнів-кримінальників разом з органами, вилученими у вільних громадян, загиблих в результаті нещасних випадків.

Крім того, китайці, дотримуючись звичаїв, не хочуть оскверняти останки членів сім'ї, віддаючи їх органи після смерті для трансплантації, навіть заради гідних цілей. Мало бути джерело [органів], через яке вийшла така різниця. Докази, які були отримані з Китаю, в тому числі і завдяки телефонним переговорам з китайським медичним персоналом, чітко вказують на те, що послідовники Фалуньгун були ув'язнені з єдиною метою — використовувати їхні органи, коли вони були потрібні хірургам.

Стіна недовіри

Тим, хто намагався розкрити це кричуще порушення прав людини, доводилося неодноразово пробиватися крізь стіну недовіри. Скептики намагалися аналізувати ці звіти, стверджуючи, що лікарі-трансплантологи отримали «згоду» від ув'язнених або інших осіб, чиї органи були вилучені.

Можливо, вони припускали, що це була місцева ініціатива лікарів, які хотіли отримати прибуток від багатих іноземців, що потребують пересадки органів, за допомогою «трансплантаційного туризму» (таким чином, виправдовуючи високопоставлених чиновників)... Але вони, як і раніше, не могли повірити, що суспільство, всебічно контрольоване Китайською Народною Республікою (КНР), може перебувати у безтурботному невіданні.

Західні експерти, які зараз побічно хочуть виправдати китайських високопосадовців, проявляли лицемірство, говорячи про ці первинні доповіді. Вони і зараз зберігають таку позицію, приймаючи [на віру] нинішні заяви чиновників КНР, «закони» проти зловживання пересадкою органів і обіцянки, що таких випадків більше не повториться (якщо вони коли-небудь траплялися взагалі, кажуть скептики).

Злочин китайських трансплантологів і чиновників

Ці трансплантологи знайшли вразливу частину населення, «про яку ніхто не буде переживати», і в якої немає офіційної підтримки або захисту. Послідовники Фалуньгун стали, по суті, як «євреї Китаю», якщо казати про їхню вразливість (і вони досі не мають реального захисту).

Протягом кількох років правозахисники по всьому світу невпинно «звинувачували і соромили» китайських лікарів-трансплантологів і чиновників; вони відмовляли китайським трансплантологам в отриманні подальшого навчання і відмовлялися запрошувати їх на спеціалізовані конференції. Вилучення органів сьогодні є одним із видів злочинів, який відзначається в щорічній доповіді Держдепартаменту США про стан прав людини у світі.

Обіцянки і закони Пекіна (які ще поки не реалізовані), по суті, не забезпечують повний захист послідовників Фалуньгун.

Нещодавно юрист і адвокат з прав людини Девід Мейтас закликав Європейський Союз провести всебічне розслідування. Неодноразові зусилля, направлені на різні правозахисні організації при ООН, виявилися марними. Це не означає, що Мейтас очікує, що зусилля ЄС приведуть до кардинальних змін обставин, але [він вірить, що] вони стануть частиною зусиль з чинення тиску на Пекін і стимулюватимуть підняття цієї теми в ЗМІ.

На жаль, вилучення органів і порушення прав людини щодо Фалуньгун неначе стали вчорашньою темою, якщо говорити про увагу ЗМІ до цих фактів. Нас турбує наплив біженців з Близького Сходу; звірства ІГІЛ, наприклад, записане на відео публічне обезголовлення і спалювання невинних жертв; ісламський тероризм і наша передвиборна гонка в 2016 році.

Більше того, коли президент Обама зустрівся з головою КНР Сі Цзіньпіном 25 вересня 2015 року, вже й так напружені двосторонні відносини фокусувалися тільки на китайському економічному кібершпіонажі, потенційних територіальних зіткненнях в Південно-Китайському морі і боротьбі зі зміною клімату. Порушення прав людини, не кажучи вже про такі деталі, як вилучення органів і переслідування Фалуньгун, стали, ймовірно, проблемами третього рівня.

Девід Т. Джонс

Оригінал статті англійською мовою.

Девід Т. Джонс — колишній високопоставлений чиновник відділу зовнішньої політики Держдепартаменту США (пішов у відставку). Він опублікував кілька сотень робіт, включаючи книги, статті, колонки та огляди в ЗМІ, по темі американо-канадських відносин і спільної зовнішньої політики. Протягом кар'єри, яка тривала понад 30 років, він служив радником з військово-політичних питань для двох начальників армійських штабів. Серед його книг «Альтернативна Північна Америка: Чому Канада і Сполучені Штати можуть вчитися один в одного».

Думка, виражена в статті, належить її автору і не обов'язково відображає погляди редакції.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...