ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

Фотопорівняння: давній та сучасний Китай

Велика Епоха

«Геть старе, хай живе нове» — це загальне ставлення китайського комуністичного режиму до архітектурної спадщини країни.

Не так давно в старому Пекіні зносили будівлі для того, аби побудувати Олімпійський стадіон для ігор 2008 року, а також примусово зносили будинки громадян, щоб звільнити місце для висоток. У не надто далекому минулому під час Культурної революції Китай став свідком знищення руками Народно-визвольної армії тисяч храмів і святинь.

Однак знамениті архітектурні пам'ятники, що залишилися, як і раніше, приваблюють відвідувачів, надихаючи людей вивчати багату і різноманітну історію Китаю.

Мрія здійснюється

Під час свого першого візиту на Велику стіну в 2007 році фотограф з Манхеттена Пітер Шей закохався в архітектурні пам'ятники культури Стародавнього Китаю.

Втомившись від переповненого туристами Бадаліну, найбільш відвідуваної частини стіни, він звернувся за допомогою до місцевих гідів, щоб вивчити північну її частину — Симатай.

«Саме там мене зачарувала пишність Великої китайської стіни... — написав він в електронному листі. — Дивлячись вдалину, я відчув присутність давніх будівельників, що працюють в екстремальних умовах, і озброєних мечами і стрілами воїнів, що населяють башти, які захищають від вторгнення ворожих сил. Це стало для мене живою фантазією, що дозволила втекти від реальності руїн».

Шей зібрав близько 500 фотографій архітектурних споруд, знятих в основному японськими документалістами в 1920-ті і 30-ті роки. Йому вдалося дізнатися, що існує ще щонайменше 70 будівель, і тоді він вирішив спробувати знайти і сфотографувати їх із такого ж ракурсу, як на старих знімках.

У гонитві за живою фантазією він здійснив три окремих поїздки в 15 міст Китаю, і плодом його праць стала книга «Фотографія китайської архітектури, зміни сторіччя», яка тепер доступна на Amazon Kindle і Apple ITunes.

Зміни за одне століття

На кожному розвороті сторінки альбому порівняння — як було раніше і як це виглядає зараз. Велика кількість мостів, пагод і павільйонів досі існують практично в тому ж вигляді. Деякі з них занепали і перебувають у гіршому стані; інші, очевидно, були облагороджені завдяки впорядкуванню, фарбуванню будівель і огородженням із перил, щоб відвідувачі до них не торкалися.

Можна побачити і данину комерціалізації та погіршення екології. Одне з місць на набережній річки Янцзи, де росла буйна зелень, служило домівкою для маленького рибальського села. Сьогодні величезна баржа, яка перевозить тисячі акуратно нарізаних колод, пропливає повз величезних розмірів рекламу ресторану «Янцзи — риба по-домашньому» (написану червоними жирними ієрогліфами).

У всіх цих фотографіях явно кидається в очі, що стара країна була більш тихим місцем — як у буквальному значенні, так і психологічному. Місця більш надихали до споглядання, було менше комерції. У той час в храмах не було кафе чи магазинів, що продають сувеніри на першому поверсі. Тепер, навіть якщо розмір самих будівель не змінився, у них, схоже, зменшилася соціальна значимість, адже суспільство, здається, все більше дивиться в майбутнє, а не в минуле.

Вшанування культурних реліквій

Однак, як зауважив Шей, в людях, які населяють ці місця, досі жива повага до культурних реліквій.

За його словами, найбільше запам'яталося спілкування з одним із місцевих жителів Хоу Ціншанем, чия ферма, розташована в долині приблизно за 125 км на північний схід від центру Пекіна і має приголомшливий вид на Велику стіну в Цзіньшаньліні.

«Неофіційно пан Хоу сам призначив себе хранителем цієї віддаленної ділянки Великої китайської стіни, — пояснює Шей. — У задній частині двору він вивів мене на круту стежку з ущільненого ґрунту і великих каменів, яку сам особисто проклав, аби легше було підійти до стіни, що дозволило йому підтримувати її цілісність і захищати від чужорідних елементів. Побачивши фотографію, яку я приніс із собою, щоб сфотографувати, його очі загорілися від збудження... Для мене та вдячність, яку я відчув, перевищила все, що я пережив за всі дванадцять тижнів подорожі по Китаю».

Фотограф також згадує «величезну допомогу і співпрацю з боку місцевих жителів, таксистів і державних службовців, які відчули мою пристрасть до їхньої спадщини і щедро надавали мені неоціненну допомогу в пошуку старовинних будівель».

Шей сподівається, що туризм допоможе зберегти ці історичні місця і заохотить місцевих жителів, владу та гостей дорожити ними.