• Кіноогляд: «Мій ангел-охоронець»

  • Вівторок, 2 лютого 2010 року

11-річна Анна звертається до адвоката (Алек Болдуін) з проханням взятися за її справу, щоб домогтися права самій розпоряджатися власним тілом. Уже з народження її використовують як донора для смертельно хворої сестри.

У маленької Кейт виявляють лейкемію. Щоб підтримати її життєдіяльність, у майбутньому будуть необхідні постійні операції з трансплантації. Тоді лікар неофіційно радить зневіреним батькам завести ще одну дитину, яку можна буде використовувати, як генетичного донора для хворої дівчинки.

Мати (Кемерон Діаз), вольова жінка, яка звикла сама розпоряджатися своїм і не тільки своїм життям, заявляє категорично: «Я не дам їй померти!» Так у сім'ї народжується Анна, якій належить перенести чимало болючих процедур і операцій, щоб усіма улюблена Кейт могла жити.

Режисер фільму Нік Кассаветіс (режисер чудового фільму «Щоденник пам'яті») знову повертається до теми, що балансує між людським життям і вічністю, задається питанням, наскільки в силах людина змінити долю або краще вміти змиритися вироком?

Як і в «Щоденнику пам'яті», Кассаветіс працює разом з композитором Аароном Зігманом, що як ніхто здатний своєю музикою створити потрібну атмосферу картини.

Це фільм про гіркоту і страждання, страждання того, хто смертельно хворий, страждання тих, хто його оточує і своєю безкорисною любов'ю може лише трохи полегшити перебування на Землі близькій їй людини.

У кожного з членів сім'ї своя розповідь, свої спогади. Коли обрушується горе у вигляді хвороби близької людини, це зачіпає кожного з членів родини. Мати кидає високооплачувану роботу юриста і стає ангелом-охоронцем своїй хворій дитині. Тим часом ніхто й не помітив, що у молодшого сина дислексія. Усім відома історія Кейт, але нікому не відома історія Анни. І яка та справжня причина, через яку вона звертається до адвоката?

Автори картини піднімають питання про щире милосердя. Коли хтось тобі близький невблаганно наближається до межі, яка відокремлює життя від незвіданого, це важким тягарем лягає на всіх оточуючих. Тоді чи не краще полегшити йому ці останні дні життя на Землі і не змушувати його завжди бути сильним і не здаватися? Чи не егоїстичним бажання людини боротися з долею, не дивлячись на те, чого хочуть інші?

Я не знаю, як Ніку Кассаветіс вдається створювати такі сумні, красиві і психологічно тонкі картини, в яких завжди є над чим замислитися, але він робить це вражаюче.

 

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...