• Кіноогляд: «Амелія»

  • Понеділок, 22 березня 2010 року
Хіларі Суенк, Річард Гір і Юен МакГрегор у фільмі про життя Амелії Ерхарт, легендарної жінки-авіатора, яка перетнула Атлантику.

Історія починається в 1928 році, коли Амелія Ергарт (Хіларі Суенк) приходить на зустріч із видавцем Джорджем Патнемом (Річард Гір). Вона хоче брати участь у польоті через Атлантику, здійснюючи який вже загинули дві жінки-льотчика. На питання Патнема, чому вона хоче літати, вона відповідає запитанням на запитання: «А чому їздять верхи?" І сама відповідає: "Напевно, тому що подобається, та й кому потрібне життя в кайданах безпеки?"

Так Амелія знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком. Правда, через незалежний та волелюбний характер Амелії, довелося виключити з шлюбної клятви слова священика: «...чи згодна ти коритися...», але весілля відбулося, і спільне життя подружжя будує, заробляючи гроші на польоти Амелії. Рекламні кампанії, виснажливі світські обіди та благодійні вечірки - це сумна повсякденність, а потім - політ, у якому немає меж, тільки горизонти, тільки свобода.

Чоловік Джей Пі (Джордж Патнем) підтримує її в усьому. Він той, хто знає, як добути гроші на дорогі перельоти, тому що це те, чим живе Амелія. «Вернись до мене», - це все, про що просить її чоловік, проводжаючи в чергову мандрівку. «Як завжди», - чує переконливу відповідь, головне - зрушити капелюх і схрестити пальці на удачу.

У 1937 році Амелія Ергарт відправляється у кругосвітній переліт, з якого вона так і не повернулася. Літак з двома пілотами на борту зник десь над Атлантикою.

У фільмі є чимало плюсів. Перший та основний - за допомогою поєднання чудових зйомок із висоти польоту, чудової музики композитора Габріеля Яреда, та слова з книги Амелії Ерхарт, що звучать за кадром. Знімальній команді картини вдалося створити відчуття справжнього польоту душі, щось невловиме та прекрасне, як сама мрія.

Друге - це живе відображення атмосфери 30-х: велика депресія, і невимушене життя вищого суспільства в ресторанах, як і раніше лунають чарівні оксамитові голоси джазових виконавців - все це створює потрібне відчуття неквапливого перебігу часу тих днів.
І третє - акторський ансамбль. Тут навіть нічого більше додати, такі майстри театрального мистецтва, як Хіларі Суенк, Річард Гір і Юен МакГрегор, просто не можуть розчарувати. Можна, звичайно, почати чіплятися, мені, наприклад, здалося, що героїня Суенк занадто часто засліплює своєю променистою посмішкою, ніби це єдине, чим вона може блиснути, та й сама роль МакГрегора, начальника відділу авіації Джино Видала, який займав важливе місце в житті Амелії, могла бути глибшою.

Але різні зачіпки приходять в основному тому, що фільм трохи нудний. Я люблю тихі та спокійні картини про людські відносини, але в цьому, при такому цікавому сюжетному матеріалі, все ж таки не вистачило життя, не вистачило динаміки.

І вся справа тут у тому, що творці картини на чолі з режисером Мірою Наїр вирішили сісти одразу на два крісла - показати одночасно життя льотчиці Амелії Ерхарт і жінки Амелії. В результаті у відносинах не вистачило трохи пристрасті, а в польотах - трохи гостросюжетності. Навіть в останніх кадрах, коли очікується повернення Ергарт з польоту навколо Землі, не відчувається ніякого напруження - це те, що можна віднести до мінусів. І дуже шкода таке писати про красивий фільм.
Тому, що фільм дійсно гарний, як і усе життя Амелії - здійснення мрії, мрії мандрувати по світу та літати, літати, літати ...

Нерозважливо? Напевно. Але людський світ сповнений різноманітних ігор, кожен може вибрати собі до смаку. І мандрувати по небу в прагненні задовольнити голодного бродягу у своїй душі, напевно, не найгірше. Адже мрію не можна втиснути в рамки, і в кожного з нас на шляху свої океани.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...