• Убитий через колір шкіри або як в Україні борються з расизмом

  • Четвер, 4 вересня 2008 року
Майкл - дипломат у посольстві Нігерії. За останній період його тричі побили. Він був закоханий в Україну, тепер же думає, як скоріше виїхати звідси з дружиною і двома дітьми. Говорить, що расисти змінили свою тактику: раніше вони лише били, зараз же йдуть до кінця і забивають людину іншої раси до смерті. 

«Мене били дівчата в центрі Києва»

Майкл живе в Україні вже 8 років. Він приїхав у Київ вивчати міжнародну економіку, пізніше влаштувався працювати в посольство Нігерії, зустрів кохану дівчину й одружився. Зараз він разом із дружиною виховує чотирилітнього Діму й однорічного Орю. Поки що хлопчики говорять із татом лише російською мовою.

Майкл планує дати дітям другі імена - англійські. Він побоюється, що в школі через слов'янські імена їх висміюватимуть, знущатимуться або ж, як і їх батька, просто поб'ють. Адже в Україні міцніє расова нетерпимість.

Майкл розповідає, що за останній час його побили три рази. Один раз - в Чернігові, а два - в Києві. «У Чернігові, коли я з розбитим лицем звернувся в міліцію і захотів подати до суду, мені сказали, що для цього необхідна довідка з лікарні. У лікарні ж жоден лікар не захотів мене прийняти. Я зрозумів, що їм уже зателефонували з міліції, щоб вони мною не займалися», - згадує Майкл.

У Києві на дипломата напали вдень біля головпоштампту... Він не чинив опір, а перехожі вдавали, що нічого не помічають. А останнього разу Майкла побили дівчата, теж у центрі Києва, в той час, як їхні парубки просто спостерігали за реакцією Майкла, готуючись будь-якої миті заступитися за своїх «панянок».

При цьому Майкл жодного разу не відповів ударом на удар. Говорить, що єдиний метод, яким він може уникати нападу, це виконувати рекомендації нігерійського посольства: після сімнадцятої на вулицю не виходити, увечері не відвідувати ні кіно, ні бари, ні казино, а ще не обіймати і, тим більше, не цілувати своїх дружин і дівчат у людних місцях.

Боротьба державна проти боротьби расової

Згідно з відомостями правозахисних організацій, за останній рік в Україні значно зросла расова нетерпимість. За даними Гельсінського союзу з прав людини в 2007 році, зафіксовано у п'ять разів більше випадків нападів на расовому ґрунті в порівнянні з 2006 роком. А за перші чотири місяці 2008 року - в 2 рази більше, ніж за весь 2007 рік.

Не так давно в МВС створений спеціальний підрозділ з кримінального розшуку, який розслідує злочини, здійснені на расовому та етнічному ґрунті. Цього року з'явилися вже перші судові рішення відповідно до 161 статті Кримінального кодексу України за умисні дії, направлені на розпалювання національної або релігійної ворожнечі. Такий підрозділ створений і при СБУ.

Інна Сухорукова, член Харківської правозахисної групи, вважає, що проблема ксенофобії спливла за останній час у зв'язку із збільшенням свободи слова. Але на відміну від інших демократичних держав, правоохоронні органи ніяк не реагують на грубі вислови. «Наприклад, в Америці будуть застосовані санкції тільки за фразу «Я не люблю негрів», а в Німеччині - за заперечення Голокосту. В Україні навіть лідери політичних партій дозволяють собі ксенофобські вислови», - розповідає Інна Борисівна.

Правозахисники виділяють два види ксенофобії. Перший - расова нетерпимість, що нав'язується державними органами (етнічний профайлинг). «Такий вид ксенофобії поширений у Росії стосовно етнічних груп - чеченців або кавказців. Вони перебувають під пильною увагою правоохоронних органів. Таких людей часто зупиняють на вулиці і перевіряють їхні документи або навіть затримують за етнічною ознакою. В Україні міліція також довільно затримує іноземців. При цьому нерідко вимагає від них грошей», - каже пані Сухорукова.

Другий вид ксенофобії характеризує ставлення самих громадян до іноземців. І рівень такої расової дискримінації за останній час у нашій країні значно виріс. Згідно з дослідженням, найагресивніше українці ставляться до циганів, на другому місці - особи кавказької національності, на третьому - китайці, африканці, в'єтнамці. Також спостерігається погіршення ставлення до євреїв.

Інна Сухорукова пояснює зростання ксенофобських настроїв розчаруванням українців у демократії, що призводить до бажання ізолюватися. Водночас вона стверджує, що у нас ксенофобія знаходиться на середньоєвропейському рівні.

Усе далі від Європи

Хоча багатьом українцям не подобаються «чорні», «жовті» або «коричневі», люди іншої національності приносять чималі гроші нашій країні.

Проректор з міжнародних зв'язків Європейського університету Серафіма Різніченко стверджує, що кожного року іноземні студенти поповнюють українську казну на 1 млрд доларів. «В Америці навчання іноземних туристів - окремий сектор бізнесу. Це - імідж країни. Вивчившись в Україні, іноземні студенти повертаються в свої країни, де обіймають високі посади і надалі розвивають економічне співробітництво з Україною. Наприклад, колишній марокканський студент, що вивчився в Україні, зараз у себе на батьківщині є заступником міністра закордонних справ», - розповідає пані Різніченко.

Жінка згадує, як недавно після вбивства студента з Саудівської Аравії мама одного з учнів, його земляка, прилетіла за ним у Київ і забрала на батьківщину.

Окрім матеріальних вигод, ставлення українців до людей іншої національності прямо визначає ставлення Заходу до України.

Amnesty International, провівши дослідження расової дискримінації в Україні, вважає, що, незважаючи на заходи, вжиті українським урядом для боротьби з расизмом і ксенофобією, Україна зробила недостатньо в цій сфері. Чиновники, як і раніше, заперечують існування проблеми расової дискримінації, допускаючи, проте, що має місце «побутовий расизм» і трапляються «окремі випадки». Частенько винуватців найбільш жорстоких нападів влада називає «скінхедами». І хоча найбільш помітні прояви расизму в Україні - жорстокі напади - здійснюються молодими людьми, що відносять себе до субкультур, набагато більша кількість людей зазнає залякування, дискримінації і зловживання владою якраз-таки від посадових осіб або ж рядових українців, уважають представники Amnesty International. Вони також стверджують, що Україна не виконує свої зобов'язання в рамках міжнародного права у сфері прав людини - про припинення расової дискримінації.

Усі проти расизму

І правозахисники, і жертви расової дискримінації в один голос твердять: для боротьби з ксенофобією в Україні необхідна державна програма, необхідне бажання влади і самого народу щось змінити. «Ідеї расової терпимості повинні просуватися, починаючи зі школи, а ксенофобські настрої повинні бути просто немодними і дурними», - вважає Інна Сухорукова.

Майкл же пропонує почати хоч би з того, що змінити ставлення до людей його національності. Він уважає себе «африканцем» або «темношкірим», але ніяк не «негром» або «чорним». Його діти поки що не чули в свою адресу образливих висловів. Майкл сподівається, що найближчим часом українська влада візьметься за вирішення цієї проблеми і люди різних національностей зможуть спокійно жити на території України.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...