• Валерій Винарський — поет, що прочитає вірш на будь-яке слово

  • Олена Балакіна | Велика Епоха
    Середа, 31 жовтня 2012 року

Валерія Винарського, поета з Андріївського узвозу, бачили і знають багато киян. Цей енергійний і трохи дивний чоловік заговорює з перехожими, просить їх назвати перше слово, що прийде на думку, і зачитує з цим словом свій вірш.

Валерій Винарський — частина життя Андріївського узвозу, один із тих людей, які створюють неповторну творчу атмосферу цієї вулиці і вже стали її історією. Але що стосується історії самого поета, то вона дійсно вражає.

— Валерію, розкажіть про своє дитинство, про свою сім'ю.

Валерій Винарський: Про своє дитинство і взагалі про біографію розповідати небажано. Найкраще розповідати про мої уміння, тому що як тільки розповім, то всім відразу стане мене шкода. А жалість я не хочу ні в кому викликати.

Коли мені було дванадцять, у Львові вбили мою матір. На цьому моє дитинство закінчилося. Батька у мене не було. Далі почалася боротьба за існування. Виховувала мене бабуся. Після смерті матері мені залишилися три речі — це воздушка-парабелум, яку в мене потім вкрала міліція, друкарська машинка Continental і вісім томів Маяковського. Ці три речі зробили з мене того, ким я є зараз. Техніку написання Маяковського я ввібрав, можна сказати, з молоком, з кров'ю.

А далі все було гранично просто — я закінчив сім класів загальноосвітньої школи, потім був технікум залізничний, технікум будівельний, далі землевпорядний факультет Львівського національного аграрного університету. Через мою національність [єврейська — прим. автора] ні в один київський університет поступити було неможливо, її сприймали тільки у Львові і приймали тільки на це відділення. А після всього цього разом узятого було ще Київське державне вище музичне училище ім. Р. М. Глієра. Тут я працював інженером і керував вокально-інструментальними ансамблями.

— У вас інженерна освіта — інженер-будівельник та інженер-землевпорядник, ви поет і диригент хору. Як у Вас уживалися такі різні професії?

Валерій Винарський: Спочатку я пішов будувати будинок на Вітряних горах, був виконробом. Будівельником працював фіктивно, я так терпіти не міг цю справу, що за будь-якої можливості намагався сачкувати і йти на улюблені репетиції — у перервах, до роботи, після роботи. Керував дивовижним ансамблем «Ровесники».

Твоей не позавидуешь судьбе,

Но ты благодарить обязан Бога,

Ведь как бы плохо ни было тебе,

Есть те, которым хуже и намного.

Як тільки вбили мою матір в 1952 році, я з бабусею переїхав до Києва. Далі всі обставини в житті були спрямовані на знищення мене як особистості. Всім, що я вмію, я зобов'язаний тому, що мене хотіли знищити.

— Коли і як Ви написали перший свій вірш?

Валерій Винарський: Писати я почав у 13 років. Це сталося гранично просто. Я десь роздобув гроші на шоколадку і подарував її дівчинці, а вона поділилася цією шоколадкою зі своїм знайомим. Це мене страшенно обурило, і під враженням я написав вірш.

— А зараз ви одружені?

Глупым и в меру юным надо вызубрить отлично,

Стоит завести семью нам — попрощайся с жизнью личной,

Жена у меня была и есть, откуда в доме тишина?

Считает денежки жена.

У мене є сім'я, дружина, з якою я прожив ось уже майже 50 років. Іноді вона пише дуже цікаві книги. У мене є фантастична дитина — Олексій Красногор, він пише для мене аранжування, а ще у мене є дочка, але вона в Англії. Також у мене є Аліса — моя учениця. Ми з нею знайомі вже 8 років. Вона, поспішаючи на хор, проходила повз мене і співала, і я такого голосу ніколи не чув. А далі було дуже багато концертів — це була спільна творча діяльність. З концертами ми їздили тричі в Москву, з України були в Криму, також їздили до Львова, Донецька та в інші міста...

— У Вас так багато віршів. У Вас були виступи, наприклад, на радіо?

Валерій Винарський: Мої українські пісні вразять вашу уяву, але вони ніяким чином не в змозі уразити уяву українського національного радіо, яке пише «Рідна хата, рідна мати, рідна Батківщіна», більше не в змозі нічого вигадати. І, звичайно, ви не побачите цих пісень на телебаченні, їх не підпускають близько до жодних конкурсів.

Мої виступи навіть вирізали, наприклад, під час кастингу в Одесі для участі в проекті «Україна має талант!» На сцені я просто грав у мою гру «Назвіть слово, а я вам з цим словом прочитаю вірш». Журі зеленіло, підборіддя тряслися, з переляку поставили мені 2,1... Чому Ігор Кондратюк був проти, не уявляю. Я заспівав таку гарну пісню.

А ще мій виступ вирізали в програмі «Розсміши коміка» телеканалу Інтер. В кінці передачі, коли ведучий сказав, щоб відкрили сейф і дали мені виграш, Галустян встав і сказав: «А він же спочатку передачі сказав, що йому гроші не потрібні, от ми йому їх і не дамо». Після цих слів я повернувся і пішов. Вони могли б наздогнати і дати, але вони вирішили з програми просто вирізати слова Галустяна.

— Ви вважаєте себе реалізованою людиною?

Валерій Винарський: Я вважаю себе людиною, яка здатна на те, на що не здатен жоден чоловік у світі. Те, що я роблю, ніколи і ніхто не вмів робити.

— Скільки Ви написали віршів?

Валерій Винарський: Я ніколи не рахував, скільки я написав віршів.

— А як Ви ставитеся до того, що стоїте на Андріївському узвозі?

Валерій Винарський: Більш принизливого становища не придумаєш, але, на жаль, у мене немає інших методів, як ще донести людям свою творчість.

З цими словами Валерій, побачивши парубка, що проходив повз, звернувся до нього з проханням назвати будь-яке слово. І коли пролунало довгождане «звір», він тут же відповів віршем...

Життя триває, і можливість дарувати і ділитися з людьми своєю творчістю у Валерія Винарського залишається. І хоч і не так, як йому б хотілося, але все ж день у день ця унікальна людина знаходить у собі сили писати, жити і творити.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...