• Живе милосердна Людина

  • Субота, 23 грудня 2006 року
Мабуть, багато хто з киян бачив в міському транспорті, чи в приміському потязі сивого чоловіка, з власноруч зробленим плакатом, на якому великими літерами написано „Милосердя". Це - шістдесятишестирічний житель Житомиру Семен Карпович Галабурда.  Він охоче розказав нашому кореспонденту про те, що змусило його вийти до людей із проханням по допомогу.

Починаючи з 2006 року, а особливо в 2006 рік - рік села, Семен Карпович ходить поміж людей і пропонує купити саморобні листівки із закликом не бути байдужим до сільської школи - колиски духовності нації.  

„Закінчується 2006 рік, проголошений роком села! Як кожен з нас, хто їсть хліб насущний віддячив селу? Чим допоміг?", - запитується Семен Карпович. „Коли Ви останнім часом були у рідній школі?! Всі ми в школі вчилися, вона дала нам путівку в життя. Ми розлетілися по світу білому, а вона залишилися на місці і чекає нашої допомоги. Матір-школа так постаріла, що не виживе. Поспішіть, можемо і не встигнути! ". 

На жаль, небагато хто замислюється над такими речами сьогодні. Та пан Галабурда не тільки думає про це, а й розробив план по збереженню сільської школи. У своїх листівках він закликає випускників 1945-2005рр. до народної толоки, названої ним „Милосердя в сільській школі". Ідея цієї акції - в тому, щоб кожен випускник завітав до рідної школи допоміг чим зможе їй: 2-3 книги, 1-2 гривні, чи просто банкою фарби. Все це Семен Карпович пропонує приносити до його офісу по вул.. Трьохсвятительській 4Б, к.206, а він вже сам організовує машини, які везуть „подарунки" до села. До того ж, хто не знає, що робити зі своїм старим одягом, може приносити його так саме до оселі пана Семена - на селі все згодиться!

Чиновники ігнорують

У 2006 року три рази пан Галабурда ходив до міністерств України, ділився своєю ідеєю про допомогу сільській школі. Запрошував всіх працівників галузей до рідних сіл. „ Та чиновники далекі від милосердя, - каже Семен Карпович. - їм не зрозуміло, що таке народна толока, що люди самі, від щирого серця, можуть віддати кошти на допомогу рідному селу.   Єдиний результат звернень до міністерства  - відповідь начальника департаменту загальної середньої та дошкільної освіти П.Б. Полянського, де він пише: „Тільки людина, яка вболіває за майбутнє держави, її освітній рівень та стан здоров'я нації може надати ділові пропозиції, що сприятимуть реальному поліпшенню роботи загальноосвітніх шкіл на селі". Отримати таку відповідь безумовно приємно. Але окрім підбадьорювання жодної матеріальної допомоги від міністерства так і не надійшло.

Отже приходиться Семену Галабурді на власну пенсію реалізовувати свій задум: робити копії листівок, купляти клей, папір та ін. „Але я на те не скаржусь. Добре, що онуки допомагають!, продовжує пан Галабурда.  А їх у нього аж п'ятеро! От тільки 7-річний Ігорьок 3 роки тому захворів на лейкемію. Звісно, грошей на дороге лікування у сім'ї не було, та Семен Карпович не впав духом. За допомогою добрих людей вдалось йому назбирати необхідні кошти.  та відправити онука на лікування до Росії, і, „Слава, Богу", хлопчик вже одужує!  

Жити заради людей

- Милосердям я займаюся ще зі шкільної парти. Пам'ятаю, ще коли навчався в школі - організував однокласників допомагати сім'ям, в яких батько не повернувся з війни. Отже ми приходили, поралися  по господарству, доглядали худобу, - розказує Семен Карпович.

Потім в армії мене називали „громадським захисником". Я коли читав в газеті, що хтось потребував допомоги, то одразу ж шукав шляхи, як підтримати цю людину, збирав для неї гроші. Якось дізнався, що з одним комбайнером трапилось нещастя - йому обрізало руки. От я і назбирав 20 тис. карбованців йому на операцію. А на той час це була величезна сума!      

Все своє життя Семен Карпович присвятив служінню людям. Ще однією з його ідей по допомозі нужденним була організація благодійних обідів для малозабезпечених сімей. Загалом він провів у Житомирі більше 50 таких прийомів, і збиралося на них по 100-200 чоловік.      

Де ж він узяв стільки продуктів? Все просто - винахідник звернувся по допомогу до продавців житомирського ринку. Запропонував їм хто скільки зможе пожертвувати малозабезпеченим продуктів із власного прилавку. І бажаючих відгукнулося чимало! М'ясо, рибу, овочі, - все, що назбиралося, Семен Карпович відніс до ресторану, де він попередньо домовився про приготування обіду. А потім справа за малим - охочих поласувати запашними стравами кликати довго не прийшлось. Ось тільки, коли пан Галабурда запропонував їм чимось віддячити тим, хто їх пригостив, надав приміщення - ентузіастів не виявилось... Звісно, отримувати нашим людям значно приємніше, ніж віддавати. Але, можливо, тому ми й живемо в злиднях, боючись віддати навіть зайву копійку іншому. Як кажуть, що посієш, то й пожнеш, отже пан Галабурда пропонує нам свій спосіб робити гарні справи. Вибір за нами...

 
"Милосердя для людини - це ковток води в спекотну днину і розрада у житті, коли важко на душі".

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...