Одним з видатних композиторів усіх часів і народів, а також безперечних вундеркіндів був Вольфганг Амадей Моцарт. Його життя було повне геніальних творів, неповторної і віртуозної гри на різних музичних інструментах, цікавих історій, цікавих і складних ситуацій, з яких музикант, ще будучи зовсім юним, з блиском виходив. Про дотепність і геніальність музиканта свідчать коротенькі цікаві історії з його життя.

Ще в чотирилітньому віці (Вольфганг ріс у сім'ї музиканта) він написав складний клавір для фортепіано. Батько, бачачи, що його малюк щось захоплено дряпає пером на папері, вмочуючи в чорнильницю перо разом з пальцями, вирішив подивитися. Але замість дитячих каракуль, на які він очікував, побачив недбало написаний і весь у плямах складний музичний твір!

 - Але ж цей клавір такий складний, що його ніхто не зможе зіграти! - вигукнув здивований батько.

 - Ну чому, - заперечив 4-річний син, - його зможе зіграти навіть дитина. Наприклад, я.

І це було правдою. З 6 років для нього почалися концертні виступи в різних містах і країнах Європи. Проте, маючи нечуваний успіх, Моцарт підкоряв своєю дитячою безпосередністю і простотою, абсолютно не усвідомлюючи своєї геніальності.

Під час одного з своїх концертів, коли маленький музикант виконував складні твори на клавесині, він раптом побачив кішку, яка звідкись з'явилася в центрі зали. Ледве побачивши її, він забув про все і кинувся до неї гратися. На строгий окрик батька малюк простодушно відповів:

 - Тато, будь ласка, почекай трохи, адже клавесин нікуди не подінеться, а кішечка може піти.

Коли Вольфганг був у Франфкурті-на-Майні, після виступу до нього підійшов хлопчик років чотирнадцяти.

 - Ти так чудово граєш! - захопився він. - Я ніколи так не зможу.

 - Ну чому ж? - здивувався маленький музикант. - Це дуже просто. Ти ніколи не пробував писати ноти? Записувати мелодії, які приходять тобі в голову...

 - Не знаю. Мені в голову приходять тільки вірші.

 - Оце так! - тепер уже захопився Моцарт. - Напевно, писати вірші дуже важко?

 - Та ні, зовсім легко. Ти можеш спробувати.

А розмовляв він з іще маленьким Гете.

У натурі Моцарта парадоксально поєднувалися протилежні риси: він був і великодушний, і схильний до сарказму, легковажний і досвідчений життям, дотепний, у поєднанні з  тверезим поглядом на життя.

Заробляючи цілком пристойні гонорари, він, проте, постійно займав гроші. Його аристократичний  приятель, у якого він спробував у черговий раз зайняти грошей (отримавши за виступ на концерті величезну суму, Вольфганг вже через два тижні сидів без грошей), щиро поцікавився:

 - У тебе немає ні замку, ні стайні, ні дорогої коханки, ні купи дітей... Куди ж ти діваєш гроші, мій дорогий?

 - Але у мене є дружина Констанція! - весело нагадав той. - Вона - мій замок, мій табун породистих коней, моя коханка і моя купа дітей...

Якось ясним літнім вечором Моцарт зі своєю дружиною Констанцією вийшов на прогулянку. На головній вулиці Відня, у відомого модного магазина, їм зустрілася ошатна коляска, з якої випурхнула чудово одягнена дівчина.

 - Яка чепурна! - вигукнула Констанція, - мені понад усе на світі подобається її пояс, а особливо червоний бантик, на який він застебнутий.

 - Я радий, - життєрадісно відгукнувся геніальний чоловік, - що тобі подобається саме бантик. Тому що тільки на нього у нас і вистачить грошей...

Проте, не дивлячись на своє марнотратство, Моцарт, при своїй геніальності, був дуже скромною людиною. "Дуже багато за те, що я зробив, і дуже мало за те, що я міг би зробити", - написав він якось на розписці при отриманні своєї жалюгідної платні.
 
Про його доброту і співчуття свідчить також один яскравий випадок: одного разу йому на вулиці зустрівся бідний чоловік, який звернувся до нього по допомогу. У того з собою зовсім не було грошей, і він, зайшовши з ним у кав’ярню, витягнув з кишені аркуш паперу і швидко написав менует. Потім дав його жебракові разом з адресою музичного видавництва. Бідна людина попрямувала туди, не дуже-то вірячи в цю затію. Але вона була приречена на успіх: видавець, проглянувши менует, заплатив золотими, і попросив, щоб таку музику приносили ще.

Напевно, мало хто з нас знає, що наша країна також пов’язана з ім’ям великого композитора - адже у Львові майже 30 років працював і творив син Амадея Вольфганга - Франц Ксавер Моцарт. Він організував у місті хорову студію, навчав дітей грі на фортепіано, сам виступав з концертами і диригував оркестром. У Львові він написав п'єси для фортепіано на мотиви українських народних пісень. І досьогодні в Львівській консерваторії імені М. Лисенка звучить музика, створена сином Вольфганга Моцарта.

 
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...