• Таємниця характеру

  • Вівторок, 11 квітня 2006 року

У древній Греції була наука про людські почуття й поведінку. Вона мала назву «Етика», твір про неї написав сам Аристотель, а збірник описів людських характерів склав його учень Феофраст. Ось деякі з них.

Підлесник: лестощі можна визначити як поведінку некрасиву, але вигідну тому, хто лестить.

Підлесник - це така людина, яка під час прогулянки скаже супутнику: «Помічаєш, як усі на тебе дивляться? Жодного так у місті не поважають!», - і зніме з його плаща зайву ниточку.

Супутник заговорив - підлесник велить усім замовкнути; пожартував - регоче; заспівав - хвалить; замовк - вигукує: «Чудово!». Дітям його він купує яблука й груші, дарує їх так, щоб батько бачив і водночас примовляє: «У гарного батька й діти гарні».

Коли той іде в гості до приятеля, підлесник біжить уперед і повідомляє: «До тебе йде!», а потім повернувшись назад: «Сповістив!». Запитує, чи не холодно йому й, не давши йому відповісти, уже закутує його в плащ. Базікаючи з іншими, дивиться на нього, а коли той сідає, він вихоплює в раба подушку й підкладає йому сам. Та й будинок в нього, говорить підлесник, гарний і міцний, і поле гарно оброблене, і портрет схожий.

Нечема. Невігластво - це більш за все незнання пристойностей. Нечема носить взуття, що йому завелике; говорить гучно; друзям і домашнім не довіряє, а із працівниками про все радиться й батракам у полі розповідає, що було при ньому на народних зборах. У місті він не дивиться ні на храми, ні на статуї, але якщо побачить бика або осла, неодмінно зупиниться й помилується.

Снідає він на ходу, задаючи корм худобині. Монету бере не всяку, а спершу прикине, чи не легка? Якщо позичить кому кошик або сірники, або мішок, то після цього заснути не може й серед ночі йде просити назад. Перебуваючи в місті, запитує першого стрічного, скільки коштує тут овеча шерсть і сушена риба? Миючись у лазні, співає, черевики підбиває цвяхами.

Базіка. Балакучість - це схильність говорити багато, і не думаючи. Базіка підсаджується ближче до незнайомого й розповідає, яка в нього, базіки, гарна дружина; потім розповідає сон, що бачив уночі; потім перелічує все, що їв за обідом. Далі, слово за слово, він говорить, що нинішні люди значно гірші попередніх, і як мало дають за пшеницю на ринку. І як багато понаїхало чужоземців, і що море от уже місяць, як судноплавне, і якщо Зевс пошле гарний дощ, то рік буде врожайний, і як важко стало жити, і скільки колон у Парфеноні, і що через місяць буде свято Єлевсіній, а потім Діонісій, і який, власне, день сьогодні? І якщо його будуть терпіти, він не відчепиться.

Буркун. Буркотіння - це несправедлива лайка на все, що в тебе є. Буркун у дощ гнівається не на те, що дощ іде, а на те, чому він раніше не йшов. Знайшовши на вулиці гаманець, говорить: «А от скарби я жодного разу не знаходив!». Коли подружка його цілує. Він гарчить: «І чого ти мене любиш?». Поторгувавшись і купивши товар, вигукує: «Уявляю, яке я купив добро й за яку ціну!». А, вигравши справу одностайною ухвалою суду, він ще докоряє захиснику, що можна було б говорити й краще.

Марновір. Марновірство - це малодушний страх перед невідомо якими божественними силами. Марновір у свято неодмінно окропить себе святою водою, покладе в рот гілочку лавра, взяту із храму, і ходить із нею цілий день. Якщо кішка перебігла йому дорогу, він не рушить, поки хто-небудь не пройде першим, а якщо нікого немає, то кине вперед три камінчики. Якщо миша проїсть мішок з борошном, він йде до ворожки й запитує, що робити; а якщо та скаже «взяти й залатати», то приходить додому й приносить милостиві жертви. Почувши дорогою лементи сов, зупиниться й помолиться. У важкий день сидить вдома. Зустрівши похорони, біжить і обмивається з голови до ніг. А, побачивши припадочного, він від наслання в жаху плює собі за пазуху.

Дурень. Дурість - це негнучкість розуму в розмовах і в справах. Дурень - це той, хто зробивши підрахунок і підбивши підсумок, запитує сусіда: «Скільки ж це буде?». Коли його викликали до суду, він, забувши, іде в поле. Засинає на під час театральної феєрії й, прокидаючись, бачить, що він залишився один у порожньому театрі. Взявши що-небудь, він сам сховає, а потім буде шукати й не зможе знайти. Коли йому повідомлять, що вмер знайомий, він, спохмурнівши скаже: «У добрий час». Взимку він сперечається із працівником, щоб той не купляв огірків. Дітей своїх, якщо вже змусить вправлятися в боротьбі, то не відпустить, поки не знесиляться.

Валентина Лісіцина. Велика Епоха
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...