• Таємнича Монголія

  • Олена Балакіна | Велика Епоха
    Понеділок, 15 травня 2006 року
Монгольська Народна Республіка розташована в центрі азіатського материка. На цій території з сивої давнини жили різні племена й народи, змінюючи один одного, асимілюючись між собою, іноді назавжди зникаючи з обличчя землі. Але їх декоративно-прикладне мистецтво й ремесло передавалися з покоління в покоління, накладаючи відбиток на всі сторони побуту, життя, естетичного й філософського мислення.

Вчені монголознавці вважають другу половину 2-го тисячоріччя до нової ери періодом високого розвитку металоплавлення й появи славетного карасукського стилю в мистецтві Монголії. Для карасукського стилю характерні зображення скульптурних голів диких тварин з довгими вухами, великими очима, величезними рогами на бронзових ніжках. З Монголії ці вироби потрапляли в Іньський Китай і до Південного Сибіру.

Ранньою формою релігії у всіх палеоазіатських племен було шаманство, поклоніння духам природи, обожнювання й одухотворення її. Древні люди мали своїх племінних тотемів, шанували й молилися ім. З дерева вони вирізали різноманітні предмети шаманського культу, що представляють собою звірів, птахів, тварин, які можна віднести до справжніх творів художнього різьблення.

На декоративно-прикладне мистецтво й ремесло Монголії значний вплив зробив буддизм, з'явилися елементи індійського, тибетського, непальського мистецтва. Іконостаси /гунгерва/, посудини для підношень божествам, курильниці й інші вироби, музичні духові й ударні інструменти, що застосовувалися при богослужіннях, були витвором умільців народного ремесла.

Основним житлом кочівників є юрта, оздоблення її й декор вимагають глибоких знань цілого ряду ремесел і видів декоративно-прикладного мистецтва. У легендах і сказаннях часто зустрічаються пісні, що вихваляють юрти й палаци. Юрта, її форма, конструкція, розпис і внутрішнє убранство дійшли без змін до наших днів.

Г.Е. Грум-Гржимайло, який подорожував на початку століття по західній Монголії й Урянхайському краю, у своїх записах відзначав особливе значення ковальської справи серед інших народних ремесел Монголії. Коли в кузню заходив урядовець, то коваль міг не відриватися від роботи й не вітати його, тому що за звичаєм вважалося, що ковальська справа народилася набагато раніше урядовця.

Монголи з давніх часів завжди самостійно виготовляли з дерева домашнє начиння: юрти, вози, скрині, шафи, цебри, посуд, музичні інструменти тощо. Різьбярі вирізали шахи, хороли /національні іграшки/, фігурки свійських тварин, кліше для друкування книг, предмети тонкої художньої роботи.

Виготовлення монгольських національних музичних інструментів здавна належить до особливого народного художнього ремесла. В історії Юаньської династії сказано, що в палаці імператора Тогон Темура був симфонічний оркестр у складі 312-ти чоловік. М. Бадрах у своєму нарисі писав, що монгольські музичні інструменти здебільшого струнно-щипкові й смичкові. У всесвітньовідомому монгольському героїчному епосі "Жангар" про дружину Жангара Агат говорилося: "Коли в руки брала вона високу срібну ятгу з 91 струною, лунали лементи лебедихи, що знесла в очереті яйце; качки, що знесла яйце в дзеркалі озера"...

Із глибокої давнини й дотепер монгольське мистецтво, втілюючи в собі великий досвід людського розуму, продовжувало й продовжує розвиватися, збагачуючись і доповнюючись, прагнучи до прекрасного.

За метеріалами книги
«Декоративно-прикладне мистецтво Монголії»
 
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...