• Головна
  • Фоторепортажі
  • Світ
  • Україна
  • Китай
  • Думка
  • Наука
  • Здоров'я
  • Спорт
  • Життя
  • Кіно
  • Подорожі
  • Гурме
  • Мода

Скажи мені слово ласкаве

Велика Епоха(російська версія)
17.07.2005

Скажи мені слово ласкаве
Скажи мені слово ласкаве
О як наша душа чекає ласкавого слова! Як співає, радісно відгукуючись на нього... А якщо ранком почуємо ми слово несправедливе, зле - і немає уже ранку. Увечері простромить нас, як ніж, холодне глузування - вважай, ночі теж немає. Адже і таке буває, любі друзі...

Велику силу слова люди знали ще з давніх часів. І за образу словом покарання часом було серйознішим, ніж за удар, тому що синці заживуть і забудуться, а слово ранить саму душу, і не так-то легко її залікувати.

Слово може уберегти нас від зла

Фабричний двір, де я виросла, славився на всю околицю тим, що поставляв у міліцію забіяк і п'яниць. Навіть дітей, які жили у цьому дворі, знала вся навколишня шпана і не зачіпала - боялася. Але я, хоч і проводила цілі дні у дворі, ніяк не почувала на собі цей згубний наркотик зла - можливо, тому, що у нашій родині був жорсткий патріархальний уклад: о десятій вечора ми завжди повинні були бути вдома й готуватися до сну, а головне - батьки привчили нас ніколи й ні на кого не лаятися. Стримувалися навіть звичні в побуті, але образливі слова. І тому наша дитяча мова (а потім і доросла) була вільною від слів-бур'янів, слів-кинджалів, слів-убивць. Пізніше я випадково довідалася, що подруги з мого двору при мені соромилися лаятися¬.

Так зовнішнє зло обтікало нас, не зачіпаючи ніяк. Вічно зайняті батьки, жорстко зберігаючи чистоту нашої мови, незримо зберігали чистоту помислів і тим оберігали нас - і тоді, і пізніше.

Зле слово може привести нас до трагедії

Ранком жінка вийшла зі своєї кімнати, несучи чайник на кухню. І з обуренням побачила, що біля її дверей знову стоїть сусідська дитяча коляска. У гніві, обізвавши сусідку, вона з такою силою штовхнула ногою коляску, що та, пролетівши весь довгий коридор, повернулася до неї ж. Усе, що потім жінка змогла зробити, - це дійти до кухні й поставити чайник. Повернувшись до себе в кімнату, вона упала. Гнів, як могутній вибух, викинув стільки адреналіну в кров, що її судини не витримали. Трапився інсульт, і вона незабаром померла.

Сила руйнування, як і сила творення, - не тільки в наших словах, але й у думках

Чому ж ми такі скупі на добрі слова, що нам нічого не коштують, а значать так багато. Якщо у когось виявився невдалий день, похвалимо його за силу духу, з якою він усе виніс. Якщо у когось негаразди зі здоров'ям, згадаємо, якими довгожителями були його батьки і, безсумнівно, залишили нащадкам гарний спадок. Якщо у квартирі не занадто затишно, похвалимо господарку хоча б за її старання до чистоти й порядку. Не будемо переробляти людей. Адже хвалити - не значить лицемірити. Хвалити - це відсунути в сторону своє «Я» і намагатися зрозуміти іншого. І порадіти його життю, і підтримати його.

Нам варто пам'ятати: СЛОВО створило світ, СЛОВО може його і зруйнувати

Сотні тисяч наших хлопців і дівчат були насильно вивезені в роки війни в Німеччину на важку рабську працю. Вони були зобов'язані завжди носити на грудях блакитний чотирикутник, де великими буквами було надруковано «OST» - Схід. Це було клеймо знедолених і ще - мішень.

У 1943 році в Берліні, у православному Свято-Володимирському храмі пролунала проповідь настоятеля отця Іоанна (Шаховського). Вона була присвячена СЛОВУ, що на блакитному квадраті носив кожен насильно вивезений у рабство. Вслухаємося в слова священика, сказані у вогненні роки в самому серці Німеччини: «...Чиє це ім'я - Схід? Ми, християни, знаємо, що це Ім'я нашого Господа. «Схід - ім'я Йому». Чується ця вінчальна пісня у серці, коли бачиш православних братів, які йдуть по світу у великому своєму розсіянні. Ім'я Христове відбите біля їхнього серця...

Народ, на чоло, на розум якого ставили перед усім світом печать невір'я, раптом виходить у світ із печаттю Христовою на своєму серці... Не в гордому образі титана, що насилує й мучить народи, але в смиренному й приниженому образі мандрівника - Христа, що не має, де схилити голову... ...Із Христом страждаючий, із Христом і прославиться...».

Уявляєте, який глибокий духовний переворот відбувався в душах «остовців», котрі слухали під куполом храму відважні слова священика. Ганебна печатка на грудях перетворювалася в символ надії на порятунок. Збулися ці слова! Через два роки не раби, насильно привезені в «товарняках», заповнили Берлін, а воїни-переможці, воїни-визволителі. Батьки, брати, сестри тих, хто слухав ту проповідь. І шлях їх до Перемоги йшов зі Сходу.

Велика Епоха(російська версія)

Додати коментар
натисніть, щоб додати коментар