• Про таємницю з таємниць буття (частина 2)

  • П'ятниця, 12 травня 2006 року

У нашому людському суспільстві, що обрало суто матеріалістичний підхід до всього сущого, більшість людей не замислюються над питанням: що ж чекає нас після смерті?

Нас так і виховували – навіщо думати про те, що є природним і неминучим? Нам було цілком зрозуміло, що зі смертю для людини закінчується все, ніякого іншого світу, окрім видимого, для неї немає і бути не може. Тема смерті вважалася недоречною і навіть не зовсім пристойною в нашій державі.

Безсмертна душа? Про неї не було і мови, і навіть саме слово «духовний» надовго зникло з нашого словника й у кращому разі, якщо десь і звучало, то в асоціації з релігійністю. Сьогодні ми помалу повертаємося до духовного досвіду, накопиченого людством. Витіснені комуністичною ідеологією зі свідомості людини вічні питання – про сенс перебування на землі, про сенс відходу з цього світу, – знову гостро хвилюють нас.

Ми починаємо розуміти, що і від нашого усвідомлення цих питань і нашого підходу до них безпосередньо залежить доля кожного з нас, доля країни, що пережила глобальну кризу. Філософська концепція безсмертя душі, запропонована ще Гомером, Платоном, у наші дні знаходить нову актуальність. І серед учених вже є такі, хто готовий серйозно говорити про реальність існування після смерті. Що стосується людей віруючих, то для них у цьому немає жодних сумнівів.  

Платон (428-348 рр. до н.е.): «Смерть – це відділення безтілесної частини живої особи, душі, від її матеріальної частини – тіла. Душа не підвладна часу. Душа може зустрічатися  і розмовляти з духами, з духом-хранителем. На шляху від землі до майбутнього життя душі проходять суд. Вищі істоти судять людей».  

Юлій Цезар (100-44 рр. н.е.): «Вивчаючи причини сміливості кельтів і відсутність у них страху до смерті, він вважав причиною цього їх віру в те, що душі не знищуються, а переходять після смерті з одного тіла в інше. Завдяки переконаності у цьому, знімається страх до смерті, і народи стають сміливішими».  

Вальтер Скотт (1771-1832 рр.): «Вчора під час обіду мене переслідувало дивне відчуття, яке б я назвав відчуттям попереднього існування, – смутне відчуття: все, що відбувається, було вже не раз».  

Артур Конан Дойл (1859-1930 рр.): «Коли задається питання: де ми були до того, як були народжені, відповідь свідчить: у системі повільного розвитку на шляху реінкарнацій із довгими інтервалами відпочинку між ними. Хоч і слід визнати, що важко уявити, щоб ми народжувалися вічно. На природнє питання: «А чому ми тоді не пам’ятаємо того існування?», – ми можемо відповісти, що такі спогади нескінченно ускладнили б наше теперішнє життя. Це існування, ймовірно, утворює цикл, який стає для нас абсолютно зрозумілим, коли ми доходимо до його кінця: тоді ми, можливо, зможемо побачити ряд життів, нанизаних на одну особу. Можливо, ті неясні усвідомлення та спогади, які іноді є дуже детальними, щоб їх можна було пояснити просто атавістичними враженнями, доводять те ж саме».  

Вольтер (1694-1778 рр.): «Народжуватися двічі – не дивніше, ніж один раз: усе в природі підкоряється закону відродження».  

Рейдер Хаггард (1856-1925 рр.):  «Що таке 10 тисяч років або десять разів по десять тисяч в історії часу? Це – ніщо, яке літає як година сну або дихання Великого Духу. Ми спатимемо і, звичайно, прокинемося, і житимемо знову, і будемо знову спати, і так продовжуватимуться періоди, простори і часи. Поки світ не загине, і світи за світами не загинуть, і ніщо не залишиться жити – окрім Духу, який і є життя».  

Генріх Гейне (1797-1856 рр.): «Хто знає, в тілі якого кравця зараз знаходиться душа Платона; у тілі якого шкільного вчителя – душа Цезаря? Хто знає! Може, душа Піфагора знаходиться зараз у тілі бідного учня, який провалився на іспиті, тому що не зміг довести теорему Піфагора».

Валентина Лисицина. Велика Епоха
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...