• Повернення білого генерала на Батьківщину

  • П'ятниця, 29 грудня 2006 року

Генерал Каппель через 86 років повернувся до Росії. Для деяких це дань пам'яті перед його заслугами і військовими подвигами, для інших - необхідний елемент «посткомуністичного» відновлення російської дійсності, для третіх - взагалі незрозумілий і сумнівний епізод сучасності російської вітчизни.

Володимир Оскарович Каппель - талановитий і послідовний генерал білої гвардії.

Нагадаємо, що генерал-лейтенант Володимир Оскарович Каппель, родом із шведських дворян, був одним із лідерів Білого руху. У 1918 командував групою білогвардійських військ Комуча (контрреволюційного уряду), у 1919 - корпусом, армією, із грудня - колчаківським Східним фронтом.

Генерал Каппель був одним із найефективніших командирів громадянської війни. Почавши громадянську війну із загоном добровольців із 350 чоловік, він уже через місяць відбив у червоних Сизрань, а потім, зробивши 150-ти кілометровий марш-кидок, звільнив Симбірськ.

Його ім'я нерозривно стоїть поряд з ім'ям Колчака в історії громадянської війни, саме його призначив Колчак командувачем фронту 10 грудня 1919 року. Деморалізована армія безладно відступала на схід, генерал намагався зібрати воєдино розрізнені війська. Дуже важка ситуація була під Красноярськом. Каппель прийняв рішення обійти місто по кризі Єнісею, де він провалився під лід, а оскільки до найближчого села було близько 90 верст, генерал промовчав про це, продовжуючи йти зі своїми солдатами. Коли, нарешті, досягли села Барга, виявилось, що у Каппеля обморожені п'яти обох ніг. Щоб не розвинулася гангрена, сільський фельдшер простою сокирою обрубав генералові обидві кістки п'ят. Пізніше до обмороження додалася ще пневмонія, але Каппель стійко продовжував вести армію далі на схід.

Слова «Каппель наказав» мали магічну силу для втомлених виснажених білогвардійців. Не зважаючи на тривалий перехід війська Каппеля з ходу взяли Нижньоудинськ, де він підписав наказ про зняття із себе повноважень головнокомандувача і призначив командармом свого заступника Воцеховського. Армія продовжила похід до Чити, а Каппель залишився на станції Будагово. Наказ був підписаний 22 січня, а вже через 4 дні він помер, тіло доставили до Іркутська. Звідси його тіло забрали каппелівські війська і повезли на санях через Байкал до Чити, де поховали в огорожі головного храму. Але коли знов довелося відступати, білогвардійці забрали тіло свого генерала до Харбіна, боячись, що його поганитимуть комуністи.

У 1955 році за наказом Хрущова пам'ятник Каппелю в Харбіні був зруйнований, і місце поховання генерала вважалося загубленим. У 2001 році за ініціативою Іркутського козачого війська в районі станції Утай в Іркутській області на місці загибелі Каппеля був установлений чотириметровий пам'ятний хрест. Весною 2005 року в кафедральному соборі Чити був установлений унікальний кіот святому рівноапостольному князеві Володимиру - небесному покровителеві генерала Каппеля.

За словами Олександра Новикова, дослідника Білого руху в Іркутську, ініціатором пошуку поховання Каппеля було троє чоловік: Олександр Алікаєв, Вадим Пермінов (представник забайкальських козачих віск) і житель Харбіну Микола Заїка. Ці люди разом із російським МЗС займалися пошуками тіла чотири роки. Тіло знайшли на території колишнього храму Іверської Божої Матері в місті Харбіні. Дерев'яна в жерстяному коробі труна перебувала на глибині три з половиною метрів. Коли труну витягнули й розкрили, то побачили, що мундир і Георгіївська стрічка від ордена добре збереглися, кістки ніг були без п'ят. Ці факти і саме місце поховання підтвердили, що останки належать генералові Каппелю.

Уже 19 грудня труна з останками генерала прибула на станцію Чита, де його зустрічали забайкальські козаки й активісти Союзу російського народу. Аналогічні зустрічі і проводи відбулися по всьому шляху проходження у великих містах: Іркутськ, Красноярськ, Новосибірськ, Омськ, Перм. Центральне телебачення транслювало сюжети цих зустрічей.

22 грудня потяг прибув до Москви. Поховати останки генерала планують у Донському монастирі поряд із могилою генерала Денікіна, із яким Поволзький корпус під керівництвом Каппеля повинен був з'єднатися влітку 1919 року. Але через численну перевагу сил більшовиків возз'єднання не відбулося. І ось тепер вони з'єднаються в Москві за огорожею Донського монастиря

Оксана Тюменцева. Велика Епоха, Україна

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...