Очищення емоцій мистецтвом

Майстерня Наталі Олександрівни й Надії Йосипівни Лопухових — під дахом тринадцятиповерхового будинку має дуже поетичний вигляд. Мати працює вранці, а дочка — увечері, щоб не заважати одна одній.

— Улюблений час — ніч. Найцікавіші ідеї картин народжуються вночі. Іноді приходять уві сні, — говорить Наталя. — У майстерні іноді здається, що це клітка, в якій ти самотня і зачинена навічно, іноді — володієш всесвітом і сяєвом зоряного неба. Тоді, мабуть, народжуються космічні мотиви “Берн взимку”, “Відлуння синього кольору”, такі характерні для художниці.

Біля стіни — дивовижна картина, котра заворожує мене своєю незвичайною композицією. Києво-Печерська лавра. Хрестовоздвиженський храм видніється крізь полум’яніючу гілку калини, причому, куполи видні зверху, а осіння гілка нібито пливе в небесах — Лавра з висоти пташиного лету. Казково таємничий колорит — пурпурові кетяги калини у вигляді барельєфа виступають із картини, повні життя і світлих відтінків кольору та сонця. І небо — глибоке, бездонне, пронизане золотими хрестами на куполах. Прикметно те, що такий яскравий сонячний пейзаж написано зимою, у темній холодній майстерні. А теплота душі художниці, яка струмить із картини, вражає.

Скрізь картини. Портрети. Гравюри. Пейзажі. На багатьох полотнах зображено квіти — іриси, жоржини, гладіолуси… Раптом у душі починає шуміти в унісон картинам Ніагарський водоспад любові, квітів, молодості, краси світу. Розглядаючи картини, переживаєш справжнє потрясіння. Чомусь одразу думаєш про катарсис — очищення емоцій мистецтвом. Від картин Наталі Лопухової струмує такий могутній потік чистих, найтонших і глибоких переживань, що мимоволі приймаєш їх у своє серце, забуваєш про незгоди, життєві невдачі й побутові проблеми. А залишаєшся наодинці з природою, світобудовою і вічністю.

Ось портрет Лідії В’ячеславівни Дерегус-Ресслер. 86-річна піаністка сидить, зіпершись рукою на крісло, у гордій позі. Аристократичний профіль, вишуканий вигин довгих пальців, пронизливий орлиний погляд живих і уважних очей видають не “рідкісний уламок дворянського минулого” (чи не диво, її однокурсником по консерваторії був сам Ріхтер, батько — відомий оперний московський співак В. Волков), а нашу сучасницю, жінку, яка виросла серед видатних людей — художників, письменників, музикантів. Її чоловік Михайло Гордійович Дерегус, відомий живописець і графік, народний художник України, учитель Наталі по аспірантурі, залишив помітний слід у батальному живописі, книжковій ілюстації, все життя мріяв про нових учнів, котрим передавав би свою майстерність і глибокі знання.

Мама художниці — народний художник Надія Йосипівна Лопухова розповідає: “У дитинстві Наталя весь час малювала — і тільки українок у вінках та українців у шароварах, ліпила з пластиліну величезну кількість фігурок тварин за фотографіями. У шафі на полицях жив цілий зоопарк — витвір її рук. Відомий український скульптор Оксана Супрун переконувала батьків, що дівчинка буде скульптором. Любов до скульптури у Наталі залишилась і досі. У 1998 році вона ліпила манекени з пап’є-маше до виставки німецької моди “Мода — Мюнхен”. Використовує об’єм, додаючи свою родзинку. Фарби накладаються об’ємно і саме під певний малюнок — використовується монотипний принцип живопису “по-живому”.

Живопису і малюнку її вчив батько. Він порівнював мистецтво зі спортом і часто повторював свою коронну фразу: “Треба брати планку, як у стрибку, і підіймати якомога вище і вище!” Цей вислів став життєвим девізом молодшої доньки.
Пізніше ця вимогливість до себе і велика любов до славного козацького минулого, що дісталися їй у спадок як найдорогоцінніший скарб свого роду, знайшли відображення в ілюструванні книги Ліни Костенко “Маруся Чурай”, де розкрився завдяки чудовій поезії у повній мірі унікальний талант молодої художниці, вона створила офорти великої глибини і сили. Ця колосальна за обсягом і за задумом дипломна робота принесла їй популярність, високу нагороду — срібну медаль академії і звання заслуженого художника України.

З 1993 року Наталя Олександрівна представляє нашу країну за кордоном. Це Італія, Німеччина, Об’єднані Арабські Емірати, Ліван. З 1996 року Наталя виступає вже як дизайнер міжнародних виставок в Україні, а також Німеччини (Ганновер) і Португалії. Наталя Лопухова представляла своїми картинами нашу країну на святкуванні 10-річчя Незалежності України під час Днів культури України в Швейцарії.

Спілкуючись із художницею, все більше і більше захоплюєшся нею, розумієш, наскільки глибокий і символічний її автопортрет на тлі Лаври, який носить назву “Маковій”. Маковій — це чудове свято, особливе улюблене в народі, коли святять у златоглавих церквах квіти, хліб і воду. Його витоки — в глибинах тисячоліть. Як справжня українка, Наталя Олександрівна пишається своєю історією. Автопортрет художниці у вінку з маків поєднує в собі ностальгію за минулим і авангардистські мотиви майбутнього. А головне — на портреті оживає прекрасний і неповторний образ нашої сучасниці.

Ніка КРИЖАНІВСЬКА
Джерело інформації: http://slovo.prosvita.com.ua