• Історія п'ятигорського костьолу

  • Четвер, 24 серпня 2006 року

Хто бував у П’ятигорську не мимохідь, а мав можливість і бажання дізнатися про його визначні пам'ятки, той неодмінно відвідав лермонтовські місця.

Вони дбайливо зберігають пам'ять про  останні місяці життя поета,  тут, біля підніжжя  гори Машук,  15 липня 1841р. (за новим стилем 28 липня). У центрі міста, на узгір’ї, в районі  під назвою ”Цвєтнік”  стоїть пам'ятник М.Ю. Лермонтову ось вже 117 років, роботи відомого скульптора Опекушина А..М. 

Поет сидить, підперши рукою голову,  уважно й задумливо дивиться вдалечінь на гряду гір Великого Кавказького хребта.  Здається, що він передвіщає майбутнє Росії. Відразу за огорожею Лермонтовського скверу, праворуч від нього, через дорогу стоїть  костьол.

Цілком можливо, що поет був свідком закладання цього храму. Дозвіл на його будівництво  дав цар Микола І, під час відвідин Північного Кавказу в 1837р. Так він задовольнив клопотання католиків, що жили тут: литовців, німців та інших іноземців.

Зберігся усний переказ про те,  що цар  особисто подарував своїх 40 золотих рублів на початок будівництва. А як опинилися іноземці в південних межах Росії?  Річ у тому, що в 600-тисячній армії Наполеона Бонапарта, що ринула до Росії в 1812 р. було 120 тис. поляків. Щоб це зрозуміти, треба звернутися до історії.

У 1569 р. Королівство Польща вже остаточно утворило з Великим Князівством Литовським  Річ Посполиту. Але Петербурзькими конвенціями 1770-1790 рр. територія Речі Посполитої пережила три поділи (1772,1793,1795) між Пруссією, Австрією й Росією. До 1795 р. Польща втратила свою державність, і велика частина її земель увійшла до Пруссії.

Коли Наполеон в 1807 р. почав війну з Пруссією, він привернув на свою сторону поляків, пообіцявши їм повернути незалежність. І Наполеон виконав свою обіцянку: після перемоги над Пруссією з частини польських земель він утворив Варшавське Князівство. Проіснувало воно недовго, і в 1814-1815 рр. знов було розділене, і знов із більшої його частини  було виділено царство польське, передане Росії, як переможниці у війні з Наполеоном.

У 1812 р. 10-12 тисяч полонених поляків  висилаються на Кавказ. Але вже в 1813 р. цар  Олександр I  своїм Указом дозволив їм повернутися на Батьківщину. Проте не всіх вона чекала, і близько 2 тисяч поляків  і литовців залишилися на Кавказі, у тому числі і в П’ятигорську.

Треба сказати, що в 30-і роки  ХIХ ст. все населення міста становило тисячу чоловік, із них католиків було близько 400.

Політика російських царів була направлена на принадження  іноземців до Росії – учених, лікарів, архітекторів, будівельників. Так у П’ятигорську опинилися  гідрогеологи, що шукали мінеральні джерела.

З них найбільш відомий шотландець І. Гааз, що дуже багато зробив для становлення курортів Кавказьких Мінеральних Вод. Лікар П'ятигорського військового госпіталю Барклай де Толлі (тезко відомого полководця армії Кутузова), особисто знав і лікував М.Ю. Лермонтова. Архітектори-італійці брати Джованні і Джузеппе Бернардацци  працювали тут з 1828 р. до 1842 р. Побудували красиві будівлі і пам'ятні місця, які і сьогодні  роблять честь нашому місту.

До Росії запрошувалися і прості люди, щоб обживати вільні земель і розвивати ремесла. Так, під Пятигорськом з'явилися колонії шотландців, німців, італійців. Деякі з них протрималися до 1939 р.  Отже, цілком зрозумілим і обґрунтованим стає будівництво костьолу для католиків, спраглих до своєї віри.  Сприяло тому і зближення  С-Петербурга з Ватиканом у ті роки.

6 серпня 1844 р. храм був освячений  на честь Преображення Господня. До 1916 р. його настоятелями були переважно поляки, їх змінив німець Іоханнес Рот, що управляв паствою протягом 21 року, – до 1937 р. А в 1937 р. храм повторив трагедію більшості російських церков: він був розграбований, зруйнований, закритий. Всі надгробники і могили за його огорожею знесені, священик, активісти приходу й органіст розстріляні. Іоханнес Рот розстріляний у Владикавказі в 1938 р.

Подальші 20 років у приміщенні храму  розміщувався якийсь склад. І лише в 1957 р., вже після смерті Сталіна, за клопотанням Міністерства культури Мін’юст дозволив передачу цієї будівлі під клуб. У 1988-1990 рр. будівля храму реставрувалася, але він перетворився на концертний зал філармонії курортів КМВ, де виступали відомі артисти.

Змінювався час, і в 1992 р. відродився католицький прихід. Подальші 10 років  філармонія і храм співіснували: удень проходили служби, а вечорами – концерти. Усередині храму в нішах стін, як це прийнято  в католицьких соборах, стоять скульптури Святих.

У ”філармонічний період” храму кожному з них дали по музичному  інструменту для більшої схожості з філармонією. І лише в 2002 р. приходу для безвідплатного користування, нарешті, передана вся будівля. І храм відродився. 

Сьогодні, якщо ви підійдете до костьолу, то на його фасаді прочитаєте по-польськи: CHWALCE BOGA WCZYSTKIE LUDY (Славте Бога, народи).

А якщо увійдете всередину, Вам покажуть цікаву реліквію, що збереглася від першооснови храму: це стародавня дошка, на якій трьома мовами (польською, литовською, вірменською) написано  ”Правило  для віруючих”, як їм отримати відпущення гріхів, – треба 200 днів на рік читати молитву ”Отче наш”.


В наш час храм настигла чергова біда – його заливають підземні води. Мокне й руйнується фундамент, вода дійшла до вівтаря. Причина неясна, – чи-то не була заглушена якась водопровідна труба, що залишилася в ґрунті під час реставрації, чи-то інша яка причина. Робота чекає складна і така ж дорога. Нинішній настоятель храму Корнеліус Дохерт разом із Церковною  Радою думають нелегку думу, як зберегти храм?  І жителі міста дуже хочуть, щоб храм і на цей раз вистояв.

Написати цю історію мене надихнула розповідь члена Церковної Ради храму Олександра Боголюбова, дивовижного знавця історії, людини енциклопедичного устрою розуму. В цей час він і прес-секретар, і тесляр, і електрик, і штукатур, і сторож. І слава Богу, що є такі люди серед нас.

Олена Уртенова. Велика Епоха

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...