Гейша – людина мистецтва. Японською “гейся”, “гей” перекладається як “культура” або “мистецтво”, а “ся” означає людина. Таким чином, слово “гейша” можна перекласти як “людина мистецтва”.

Вона має глибокі знання з традиційної японської культури з багатьох сфер. У Кіото їх називають “гейко”. Гейші дебютували в XVII столітті в Едо, яке пізніше стало називатися Токіо, під час правління сьогуна Токугави. Тоді вони були танцівницями й музикантами, яких можна було побачити на банкетах, де їх виховання й вишуканість вельми цінувалися.

У 1700 році указ сьогуна регламентував цю нову професію і зобов'язав гейш бути в закритих кварталах. До цього вимушеного перегрупування з “дівчатами легкої поведінки” частина гейш вирішила покинути свої будинки, які називалися “окійя” (освітні установи). Тепер вони об'єдналися в школи. У XVIII столітті гейша розглядалася як певна професія, відмінна від куртизанки.

Вони не торгували своєю чарівністю, і їхня поведінка не мала бути визивною. Сьогодні організовані в корпорацію гейші розглядають свою діяльність згідно зі строгими моральними нормами. Таким чином, гейша – це не куртизанка.

У цю епоху ученицями гейш ставали у віці трьох років і трьох днів. Ці учениці називалися “майко”. Деяких в окійя, де вони проходили навчання, продавали бідні сім'ї. Інші були родом із знатних сімей.

У наш час, щоб потрапити в будинок гейш, потрібно досягти 15 років і мати обов'язкову шкільну освіту. Майко повинна мати здібності до мистецтва: співати, танцювати, грати на музичних інструментах і уміти проводити бесіду. Їхня художня майстерність і духовні якості цінуються більше, ніж краса. Вони повинні бути люб'язними, приємними і послужливими.

Коли молода дівчина вирішує стати гейшею, вона покидає свою сім'ю і вступає в окійю. Тут гейші й майко живуть під контролем однієї матері (мама сан). Вона займається їх навчанням, годує їх, забезпечує житлом, піклується про всі їх потреби. Майко повинні потім усе це їй відшкодувати.

Над майко бере верховенство досвідченіша гейша, яку називають “старшою сестрою”, а вона сама стає “молодшою сестрою”. Це одна сім'я. “Старша сестра” навчає її, як поводитися в суспільстві, дає поради з приводу макіяжу й одягу, представляє її людям і ознайомлює з чайними будиночками, відвідувати які є обов'язком “молодшої сестри”.

Доля майбутньої гейші перебуває в руках “старшої сестри”. Відома гейша не ризикуватиме своєю репутацією, беручи верховенство над “молодшою сестрою”, яку вона вважає нездібною. Кожен ранок майко йде до школи гейш. Там вона зустрічає досвідченіших і більш професійних гейш, які продовжують удосконалюватися.

Її освіта триває три роки, і за цей час вона повинна освоїти мистецтво туалету, макіяжу, танцю, співу, музики, поезії, ікебани (мистецтво складання букетів), каліграфії, чайної церемонії та розмови.

Гейша – це, головним чином, професійна господиня, яка проводить розваги.

Традиційно, розваги й банкети чоловіків-японців проходять без дружин із їх колегами по роботі. Зазвичай на банкеті присутні кілька гейш. Крім усього, до їхніх обов'язків входить подавати саке. Під час вечора вони танцюють, співають, читають класичні поеми, грають на сямісені (японська лютня), барабані або на флейті. Вони відкривають двері і сервірують чайний салон відповідно до традицій.

Усі їхні таланти використовуються для того, щоб зробити вечір приємним, але ці традиції зберігаються лише серед еліти. Гейші також беруть участь у публічних виступах під час святкування деяких подій. Сьогодні їх можна зустріти, в основному, в Осаці та Кіото. Якщо ви пройдетеся по кварталу Гіон в Осаці, ви побачите багато гейш. Їх граціозний силует, застиглий у часі, нагадає про те, що вони залишаються однією з останніх форм “живого мистецтва” у Японії.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...