• Батьківська любов

  • Понеділок, 7 листопада 2005 року

Сім'я - яке ємке слово: сім я. Такою вона й була протягом багатьох століть. Вона об'єднує подружжя, дітей і батьків; включає два, три, а іноді і чотири покоління.

Союз двох людей ще не складає повноцінну сім'ю; такою вона стає тільки з народженням дітей. І ось дитина народилася. Разом з народженням дитини виникають проблеми виховання.

Як прищепити їй загальнолюдські цінності й такі якості, як чесність і честь, гідність і благородство, любов до людей і працьовитість, уміння бути вдячним і великодушним?

Певний досвід виховання дитини є в кожного з нас: ми засвоїли його від своїх батьків, від бабусь і дідусів. І ми починаємо з любові. Навіть тоді, коли дитина ще зовсім мала, вона вже засвоює інтонацію батьків, сприймає емоційну атмосферу сім'ї, вчиться слухати і чути гармонію звуків, відгукуватися на ласку і цінувати красу.

Але батьківська любов повинна бути любов'ю в ім'я майбутнього вашої дитини, на відміну від любові в ім'я задоволення власних миттєвих батьківських відчуттів. Не можна підміняти дійсну любов батьківським егоїзмом.

Бажання викликати прихильність до себе дитини за будь-що, а в наш час часто за допомогою грошей і дорогих подарунків, заб’є в дитині відчуття щирої подяки і безкорисливої любові до батьків.

Сліпа, безрозсудна батьківська любов змішає в свідомості дитини систему етичних цінностей. І тоді, раніше або пізніше, перед батьками повстане питання: бити чи не бити?

"Хто нехтує різкою, той ворог своєму сину; той же, хто любить свого сина, час від часу карає його", - так сказав відомий мудрець цар Соломон. А ось ще один уривок зі Священного писання: "Хто любить своє дитя, той тримає його під різкою, і лише за цих умов він дочекається від свого чада утіхи і радощів. Хто ж, навпаки, ставиться до свого дитяти м'якосердо, той хворіє на його рани і лякається всякий раз, коли дитина заплаче.

Розбещене дитя стає таким же надмінним, як дикий кінь. Не давай дітям волю з раннього віку, не пробачай їм дурощі".

І якщо виникло питання: бити або не бити, то відповідь, на мій погляд, однозначна - бити. Але бити без злості, без зайвих емоцій, знаходячись в спокійному стані. І пояснивши дитині дуже точно і ясно, за яку провину її карають. Інакше, покарання не досягне своєї мети, а викличе лише озлобленість і бажання наступного разу уникнути цього покарання у будь-який спосіб.

Хочу помітити, що виховання - процес обопільний. Ми виховуємо дітей, вони виховують нас. Ми виступаємо для дітей як зразок. Голова сім'ї повинен бути прикладом для наслідування хлопчикам, дівчатка повинні брати приклад з матері. А тому, караючи дитину, обернемо свій погляд і на себе.

І поставимо собі питання: а чи гідні ми того, щоб наші діти брали з нас приклад; а чи дотримуємося ми біблейських заповідей - не вбий, не вкради, не забажай дружини ближнього свого; а чи шанобливі ми до батьків і старших? І поміркуємо над цим. І будемо думати над цим завжди.

І тоді виховання дасть радість і нам, і нашим дітям, і покарання буде прийнято з вдячністю, якщо не зараз, то пізніше, коли діти виростуть. І виховуватимуть своїх дітей так, як навчили їх ми. І тоді сім'я буде - сім я.

Ірина Леонідова, Велика Епоха
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...