• Атена Пашко: 'В'ячеслав Максимович був людиною, яку я кохала і шанувала' (частина 2)

  • Середа, 10 січня 2007 року
 
Багато хто знає Атену Пашко як гарну поетесу. Скажіть, скільки Ви видали збірок і над чим працюєте зараз?

Відколи себе пам'ятаю, я завжди творила, але я не можу похвалитися великим творчім доробком. Це пов'язано з тим, що я завжди думала: „Це почекає". У мене постійно було дуже багато справ, я всюди їздила разом із В'ячеславом Максимовичем, отже на себе майже не вистачало часу.

За своє життя я видала три збірки: „На перехрестях" у 1989р., „На вістрі свічки" у 1991р. та „Вірую" у 1994р. А в лютому видавництво „Смолоскип" має видати ще одну збірку моєї поезії. Там будуть вірші і про сучасну Україну, і про Майдан. Називатиметься вона „Лезо моєї стежки". Але зараз я вже рідко пишу.

Пані Атено, тривалий час Ви очолювали Союз Українок, розкажіть, будь ласка, яка історія створення цієї жіночої патріотичної організації?

Взагалі-то, Союз Українок діяв в Україні з 1917. Він утворився за рахунок об'єднання двох перших в історії України жіночих організацій - „Клубу русинок", засновницею якого була Герміна Шухевич, а також „Кружка українських дівчат", з Настею Грінченко на чолі. Але в страшні дні 1939 року Союз Українок був ліквідований внаслідок більшовицької окупації. Та коли повіяло в повітрі Відлигою, жінки не могли стояти осторонь і взялися за відновлення жіночого руху. Бо жінці необхідно відчувати, що вона в організації і має силу.

Установчий з'їзд союзу Українок відбувся у Києві 20-22 грудня 1991 року. На ньому було затверджено Статут, обрано Голову та Провід, а також комісію для створення нашої символіки. До речі, символом Союзу Українок є бджолина сота з буквами СУ посередині, увінчана китицею червоної калини.  Все це разом символізує єдність жіночої спільноти, її кропітку працю на користь України. Але для того, щоб це здійснити довелось добряче попрацювати.

А якою була умова вступу до Союзу Українок?

Єдина умова - приналежність до українського народу, любов та відданість Батьківщині, плідна, безкорислива праця заради добробуту України. Таким чином, ми об'єднали 15 тисяч українок для праці на добробут нашої держави.

Розкажіть, якою була мета діяльності Союзу Українок, і в чому вона відрізнялася від інших жіночих організацій?

Уся історія нашої організації - це прагнення до незалежності України. Нашої метою було і залишається пробудження в українського народу почуття господаря на власній землі, а також розуміння політичної ролі і політичної праці жінки.

Тобто ми працювали на те, щоб об'єднати українських жінок для відродження демократичного жіночого руху і спрямували наші творчі сили на утвердження в суспільстві національних ідеалів і духовної культури. Ми прагнули виховати нашу молодь здатною будувати правову демократичну українську державу.

Ми сприяли створенню національної системи освіти та виховання, опікувалися дитячими закладами, заснували благодійні фонди, видавали газети, журнали, організовували різноманітні конференції та ін.

Союз Українок діє лише на території України чи має осередки і в інших країнах світу?

Наша організація є міжнародною. Так Союзи Українок існують у Франції, Канаді, Австралії, Польщі, Вірменії. Ми активно співпрацювали з усіма жіночими організаціями України, всесвітнім жіночим рухом, налагоджували прямі контакти з усіма впливовими організаціями із захисту прав жінок.

Пані Атено, які Ви бачили основні завдання, що стоять сьогодні перед українкою?

Нам, жінкам,  дісталася жахлива спадщина. Тоталітарний режим понівечив українку, і більшовицька сваволя залишила нам руїну. Я завжди казала, що необхідно скинути тавро раба і крок за кроком, день за днем відроджувати окрадену духовність, знівечену мораль, потоптану мову, сплюндровані святині.

У 70-х роках, під час репресій української інтелігенції, так „рівноправно" ставились до жінок, які одночасно з чоловіками могли бути заарештовані, кинуті за ґрати, які могли бути оточені собачим гавкотом, конвоєм і це, безумовно, наклало свій відбиток й на сучасну українку.

І, звісно, не пройшов повз нас і найстрашніший злочин тоталітарної системи - Чорнобиль. Отруєна земля, вода, повітря. Хворіють наші діти. А що ми залишаємо в майбутнє?

А що б Ви хотіли побажати на завершення нашим жінкам?

Я дуже хочу, щоб наші жінки, окрім зневіри, окрім важкого сьогоденного життя, знали, що це тимчасовість, вірили, як вірили завжди, - у краще. Щоб ми зрозуміли, що „у нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая із своїм дитяточком малим". Хай наші жінки будуть щасливі кожен день і ніколи не впадають у розпач.

Дякую Вам за розмову.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...