• Катерина Білокур: поетична художниця

  • Оксана Богомаз | Велика Епоха
    П'ятниця, 28 грудня 2012 року

Доля такої видатної української художниці, як Катерина Білокур, є найяскравішим прикладом реального втілення головної мрії усього життя. Яким же чином, народившись у маленькому селі на Київщині, не маючи ані освіти, ані елементарних художніх матеріалів, вона змогла досягти професійного успіху не тільки в рідній країні, а й отримати захоплені відгуки на персональній виставці у Парижі?

Але до Парижа був довгий та тернистий шлях. Народилася Катерина Білокур 7 грудня 1900 року в незаможній селянській родині в селі Богданівка тодішньої Полтавської губернії. Безрадісно пройшли її дитячі та юнацькі роки: за прядкою та веретеном, за важкою працею по господарству та з усіма тими клопотами із яких складається життя пересічного селянина. Хтось подарував їй букваря і по ньому дівчина самостійно навчилася читати і писати. «На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилась», — згадувала із сумом Катерина Василівна. Місцевий учитель, з яким вона згодом почала багато спілкуватись, дозволив їй користуватись власною бібліотекою. Саме з тих перших книг юна селянка дізнається про «чарівне слово — художник».

Довго ходила дівчина під враженням від магічного слова, і руки почали самі тягнутись, аби щось зобразити, та не було чим і на чому. Вирішила долю майбутньої художниці вуглина з печі та шмат сірого полотна. Так почався період постійного самовдосконалення та відточення професійної довершеності. Пензлі для роботи виготовляла самотужки з тхорячих волосинок, які в майбутньому ставали товщиною з голку, аби майстерно виписувати найдрібніші деталі.

Не дивно, що рідні не сприйняли цього захоплення. І напевно що через це, виказуючи свій впертий характер, Катерина Білокур намагалася невтомною працею над малюнками довести, що її заняття чогось варте. Все це мало свою ціну — самотність та повне нерозуміння оточуючих.

Друга половина 30-х років — це важливий для художниці час. Бо вона вже самостійно оволодіває технікою живопису, інтуїтивно будує гармонічну композицію та знаходить себе у жанрі натюрморта. Вперше картини Катерини Білокур експонувались в 1940 році на обласній виставці в Полтаві, а потім уже на республіканській — в Києві. Вони були із захватом сприйняті як глядачами, так і отримали високу оцінку серед професіоналів. Такий довгоочікуваній успіх дав стимул подальшому творчому злету майстрині. Вона подорожує до Києва та Москви, аби на власні очі побачити шедеври відомих геніїв образотворчого мистецтва. Це надихнуло її по поверненні на цілу серію робіт. Нажаль у 1941 році вони були виставлені у Полтавському краєзнавчому музеї і загинули від пожежі під час війни разом з музеєм.

З настанням мирних часів починається найбільш плідний період у творчому житті Катерини Василівни. Яскрава індивідуальність, казкова фантастичність композиції, підібраний колорит, та головне душа, яку художниця вкладала у свої полотна мають неабиякий вплив на глядача.

На більшості полотен художниці авторський напис: «Малювала з натури Катерина Білокур». У неї було своє особливе розуміння зображення з натури. Квіти на роботах, як правило, належать до різних пір року. Тільки під магією творчого мислення рослини переплітались у єдину довершену композицію. Саме квіти мисткиня любила над усе. Їм і проспівала свій гімн. До цього ще ніхто з художників з таким зачаруванням, так оригінально, поетично та багатогранно, але й водночас просто не зображував квітів. Природа давала натхнення, давала сили та була головним учителем Катерини Василівни.

Іноді руки примерзали до пензля, але невтомна жага творчого самовираження наповнювала зсередини і підтримувала художницю в періоди найтяжчих випробувань. 9 червня 1961 року визначної майстрині не стало. Вона пішла з життя, маючи світове визнання та звання народного художника України. «Доля випробовує тих, хто вирішив самостійно йти до своєї мети. Але сильних духом нічого не злякає», — казала Катерина Білокур.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...