• Гольф походить з Китаю?

  • П'ятниця, 11 березня 2016 року

Зазвичай вважається, що гольф виник у Шотландії в 15 столітті. Але хто вперше винайшов цей спокійний, зосереджений і артистичний вид спорту? У стародавніх китайських текстах та картинах розкривається історія походження цієї гри, яка розвивалася протягом сотень років і має надзвичайну схожість із західною версією, пише TheEpochTimes.

За часів династії Тан (618—907 р н.е.) китайські спортсмени змагалися в енергійній грі на швидкість, у якій суперники під час верхової їзди водили м'ячі по арені, яка в сто разів перевищує розмір сучасного футбольного поля.

Освоїти цей вид гри могли тільки найбільш спритні спортсмени, тому зрештою гру спростили, щоб грати можна було пішим. Особливо зручно це було для придворних дам, вони також могли брати участь у грі, яка пізніше стала називатися «чуйвань» або «удар по м'ячу». В майбутньому це значно сприяло популяризації гри.

Гравці використовували до десяти ключок, щоб бити по дерев'яних кулях різних розмірів. Лунки розташовувалися на лініях різної складності.

Зображення гри в чуйвань можна зустріти на картинах династії Мін (1368—1644). Придворний художник Шан Сі зобразив, як у цю гру грає імператор династії Мін Сюаньцзун, а Ду Цзінь намалював сцену «Прекрасні дами грають у чуйвань».

Спочатку чуйвань нагадувала гру в футбол, коли гравці протилежних команд намагалися закинути кулі в маленькі отвори на полі. Зі століття в століття чуйвань змінювалася і стала більш схожою на гольф. Детально це описано в історичних записах «Вань Цзін» або в «Трактаті про гру з м'ячем»:

«Територія рівнинна, з підйомами та спадами, горбиста та прямолінійна, з перешкодами та перепонами... Рівну ділянку не потрібно пропускати; пагорбом слід скористатися; спуски зручні; до пагорбкуватої частини слід підходити повільно; ділянку з перешкодами потрібно проходити з умінням; ділянок, що сходять, слід уникати... поруч із лунками, виритими в полі, ставити барвисті прапори».

Чуйвань по-справжньому стала популярною за часів династії Сун (960—1279), але назву їй дали під час правління більш пізніх династій Цзінь і Юань. Вона була надзвичайно популярною в цей час, і в неї грали як китайські, так і монгольські імператори. Примітно, що «Ван Цзін» було написано під час династії Юань, коли Китай перебував під владою монгольських ханів.

«Ван Цзін» описує чуйвань як спорт, що, як і сучасний гольф, не тільки підкреслює видовищність, а й включає в себе добре розвинену систему етикету, яка, в результаті, впливає на формування етичних якостей. Суперники повинні були дотримуватися спортивної етики у своїх вчинках та висловлюваннях, а також виявляти повагу до людей похилого віку.

На відміну від шотландської версії, чуйвань не дійшов до наших днів. Популярність гри згасла за часів династії Мін, нібито через те, що в імператора послабшав інтерес до самої гри, і питання матеріальної допомоги життєвих сил було важливішим, ніж бажання проводити час за грою на відкритому просторі. Після того, як маньчжурські племена завоювали Китай і заснували династію Цін (1644—1911), нові правителі стали популяризувати свої традиції, такі як полювання, боротьба і катання на ковзанах.

Читайте також статтю «Китайська музика — джерело щастя в Піднебесній».

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...