Клінічна смерть вже не є життям, але ще не є смертю — дослідження

Багато невідомих таємниць досі приховує людське тіло та свідомість. Але на більшість питань, що перевищують межі матеріального світу, сучасна система медичних знань не може дати чіткої відповіді. Одне з таких цікавих явищ — «клінічна смерть». В даний час в медичній літературі з'явилося багато наукових праць, присвячених цій темі.

Клінічна смерть – це якийсь термінальний стан під час процесу вмирання людини. Як правило, при цьому спостерігається зупинка сердечної діяльності та дихання. У такому разі мозок людини, як правило, може бути повністю відновлений, лише якщо протягом 5-7 хвилин пацієнта зуміють реанімувати. Інакше, через відсутність кровообігу настають необоротні зміни в головному мозку, що приводить до смерті.

За визначенням академіка В.А.Неговського — «клінічна смерть вже не є життям, але ще не є смертю. Це виникнення нової якості — перерва безперервності. У біологічному сенсі цей стан нагадує анабіоз, хоча і не є ідентичним цьому поняттю». Клінічна смерть є оборотним станом і сам по собі факт припинення дихання або кровообігу не є доказом настання смерті.

Інколи клінічна смерть у людей зв'язана з різного роду видіннями. Найчастішим з них є темний коридор і світло в його кінці, або ж просто яскраве світло попереду. У творі Льва Толстого «Смерть Івана Ілліча» письменник приголомшливо описав феномен клінічної смерті: «Раптом якась сила штовхнула його в груди, в бік, ще сильніше здавило йому дихання, він провалився в діру, і там, в кінці діри, засвітилося щось. З ним відбулося те, що бувало з ним у вагоні залізниці, коли вважаєш, що їдеш вперед, але їдеш назад, і раптом взнаєш справжній напрям...

У цей самий час Іван Ілліч провалився, побачив світло, і йому відкрилося, що життя його було не те, що треба, але що це ще можна поправити... Шкода їх (рідних. - Ред.), треба зробити так, щоб їм не було боляче. Позбавити їх і самому позбавитися від їх страждань. «Як добре і як просто», - подумав він... Він шукав свого звичного страху смерті і не знаходив його... Замість смерті було світло».

Деякі медики і священнослужителі, які розмовляли з пацієнтами, які реанімувалися, відзначають наявність багатьох спільних подробиць. Пацієнти, що побували на небесах, повернулися в тіла земних володарів спокійними і просвітленими, а ті, що заглянули в пекло, так і не змогли відійти від побаченого жаху. Спільне враження людей, що пережили клінічну смерть, таке: рай знаходиться вгорі, пекло – внизу. Так само говорять про будову загробного світу і всі Священні писання різних релігій. Ті, хто бачив стан пекла, описували наближення до нього як спуск. А хто вирушав до небес, ті злітали.

Що ж відбувається за тих 5-6 хвилин, коли реаніматори повертають вмираючого з небуття? Чи дійсно за тонкою гранню життя знаходиться загробний світ або це «робить фокус» мозок? Сучасна медицина так розглядає ці явища: видіння мають місце лише в період вмирання, розпаду функцій мозку і центральної нервової системи (ЦНС). Ці враження викривлено відображають реакцію людини на дію довкілля, будучи продукцією функціонально хворого мозку.

Найдовше зберігаються слухові сприйняття, тоді як ділянки кори головного мозку, що пов'язані з зором, вже загинули і повністю відсутня рухова активність. Таким чином, свідоцтва людей, яких вдалося оживити, говорять про те, що хворий здатний сприймати деякі явища зовнішнього світу. Ось чому людина, яка знаходилася на порозі смерті була врятована розповідає про те, що вона чула голоси лікарів. З точки зору медицини це нагадує порушення психічного стану психічнохворих, при якому в хворих виникають галюцинації.

Таким чином, загальновизнаною є негласна концепція, що стверджує, що все побачене і почуте є продуктом вмираючого мозку. А оскільки мозок будь-якої людини влаштований однотипно, то і побачене частенько збігається. Таке розуміння відповідає існуючому погляду на людину, як на всього лише складно влаштований матеріальний організм – шматок плоті і не визнає яку-небудь роль свідомості або людської душі. Проте після пережитого люди зазвичай змінюються корінним чином. Вони змінюють світогляд, відношення до життя, деякі стають священнослужителями. Більшість людей, які пережили клінічну смерть, з посмішкою відносяться до заяв лікарів-скептиків.

Американка Бетти Мальц в своїй книзі «Я бачила вічність» так описує пережите. «Наді мною було яскраве синє небо. Сонця не було, але світло поширювалося всюди. Трава під моїми босими ногами була такого яскравого кольору, якого на землі я не бачила – кожна травичка як жива. Пагорб був крутим, але ноги рухалися легко, без зусилля. Довкола я бачила яскраві квіти, кущі, дерева. А потім відмітила зліва від себе чоловічу фігуру в мантії. Я подумала, що це ангел. Ми йшли, не розмовляючи... Я відчувала себе молодою, здоровою і щасливою. Я розуміла, що я маю все, чого будь-коли бажала, була всім, чим будь-коли хотіла бути, йшла туди, де я завжди мріяла бути. Потім перед моїм поглядом пройшло все моє життя. Я зрозуміла, що була егоїсткою, мені стало соромно, але я як і раніше відчувала довкола себе турботу і любов».

Поки людство не може довести або спростувати наявність загробного світу, а також існування душі. В основному це визначається поверхневим розвитком людської науки. І у такому разі кожній людині дано право самій обрати відповідь на ці основоположні питання відповідно до свого світогляду. Частенько цей вибір багато в чому визначає майбутнє людини.

Читайте далі:

Безсмертя душі. Життя після смерті

Богиня Менбо та її чарівний відвар забуття