• Містичний середній клас у Китаї

  • Як усувають середній клас у Китаї
  • Юрій Петюк | Велика Епоха
    Понеділок, 15 серпня 2011 року
Китай — країна, яка нібито займає друге місце у світі за величиною ВВП, і де тільки 2% населення має можливість офіційно платити податок з доходів.

У січні 2005 року Національне бюро статистики Китаю опублікувало результати свого дослідження, де мовилося, що до середнього класу в Китаї належать громадяни з річним доходом від 60 тис. юанів (близько $ 9 тис.) до 500 тис. юанів (близько $ 77 тис.). Лу Сюейі (Lu Xueyi), почесний академік Академії суспільних наук КНР, сказав, що в 2009 році середній клас Китаю досяг 22-23% всього населення Китаю, і його чисельність буде збільшуватися у середньому на 1% pа рік. На підставі такої оцінки сьогодні в Китаї середній клас повинен нараховувати як мінімум 350 мільйонів чоловік з річним доходом понад 60 тис. юанів (9 тис. USD).

Грань між бідністю і розкішшю

Але коли китайський режим зібрався перевірити особисті доходи своїх громадян для підрахунку подоходного податку, то середній клас (300-400 мільйонів чоловік, з річним доходом від 60 тис. до 50 тис. юанів) раптово зник. За фактом виявилося, що лише 24 мільйони китайців мають щомісячний дохід понад 3500 юанів ($ 542). І їхній річний дохід становить 42 тис. юанів (близько $ 6 тис.). У країні, яка посідає друге місце у світі за величиною ВВП, тільки 2 відсотки населення має можливість сплачувати податок на прибуток.

Такому незрозумілому явищу можна дати три можливих пояснення.

По-перше, китайський режим недооцінив наявний нині і в минулому перекіс у розподілі доходів населення, чим значно перебільшив розмір середнього класу у країні. І для своїх оцінок і прогнозів зарубіжні науково-дослідні організації взяли лише дані з офіційних джерел Китаю. Це створило помилкове враження, основане на офіційній лінії режиму Китаю.

По-друге, Китай має величезну кількість тіньових економічних зон, де інформація про доходи просто відсутня. 3500 юанів середньомісячного доходу ледве вистачає, щоб прожити у середньостатистичному місті Китаю. Якщо судити по фактичній спроможності, то повинна бути велика кількість тіньових доходів, щоб підтримувати наявну потребу міського населення Китаю.

По-третє, усі фінанси, нерухомість та інші ресурси Китаю зосереджені в руках певного кола людей, і розмір їхніх статків важко навіть уявити. За даними, поданими далі, їх можна оцінити лише приблизно. Загальний обсяг споживання предметів розкоші в Китаї у 2010 році становив $ 10,7 млрд — чверть від загального світового споживання предметів розкоші.

Проте, за даними щомісячного журналу Hurun Report, у якому перераховані найбагатші люди Китаю, в 2010 році налічувалося тільки 960 тисяч китайських мільйонерів, зі статками 10 млн. юанів ($ 1,5 млн.) і більше. Але якщо врахувати, що ця група людей має такий особистий дохід, то їхньої купівельної спроможності все одно недостатньо, щоб перетворити Китай у другий найбільший у світі ринок збуту предметів розкоші.

Схоже, що Китай, як і раніше, є суспільством «містичної статистики». Влада Китаю докладає величезні зусилля, щоб знайти «істину у порожнечі».

Щоб мати реальне уявлення про сучасне китайське суспільство, можна ознайомитися з працями відомої китайської письменниці й економіста Хе Цінлянь (He Qinglian), яка зараз мешкає у США. Вона написала дві книги: «Пастки Китаю» (China's Pitfalls) — про економічну корупцію у країні в 90-х роках, і «Туман цензури: контроль ЗМІ в Китаї» (The Fog of Censorship: Media Control in China), де розкриваються методи маніпуляції громадською думкою і проблеми цензури в китайських ЗМІ. Хе Цінлянь регулярно пише про соціальні та економічні проблеми сучасного китайського суспільства.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...