У Китаї бурхливо обговорюють нові відомості про чорну трансплантацію
Представник міністерства охорони здоров'я Китаю недавно визнав, що страчені в'язні — це основне джерело органів для трансплантації в Китаї. Про це раніше вже заявляли деякі китайські чиновники за кордоном, але вперше про це офіційно повідомив держслужбовець всередині Китаю, що викликало гостре обговорення в інтернеті.
«Брак донорів — це основна проблема в галузі пересадки органів у Китаї. Через відсутність добровільних донорів страчені в'язні стали основним джерелом для трансплантації органів», — пише газета Legal Daily з посиланням на слова Хуана Цзефу.
Раніше чиновники КНР категорично спростовували цю інформацію, але деякі з них, навпаки, підтверджували.
Суперечливі заяви
Шість років тому, 10 квітня 2006 року, прес-секретар міністерства охорони здоров'я Мао Цюань заявив абсолютно протилежне: «Деякі зарубіжні ЗМІ навмисно фабрикують повідомлення про те, що у Китаї страчують ув'язнених і довільно вилучають їхні органи для трансплантації».
«Це злісний наклеп на всю судову систему Китаю, і це вводить в оману світову спільноту», — говорив Мао Цюань.
За місяць до цього представник МЗС КНР Цінь Ган сказав те ж саме.
Проте першу заяву про вилучення органів у в'язнів було зроблено Хуаном Цзефу ще в липні 2005 року під час конференції з пересадки печінки, пишеться в статті на найбільшому китайському веб-порталі QQ.com.
Журнал The Lancet за листопад минулого року в статті, співавтором якої був Хуан, повідомляв, що «в 65% операцій з трансплантації в Китаї використовувалися органи померлих людей, 90% з яких були страчені в'язні. Решта 35% операцій проводили з органами, взятими у живих донорів». Ці заяви також процитувала газета China Daily, але там не згадувалося про 35% «живих» донорів, і про те, хто були ці донори.
Перша офіційна заява про те, що для пересадки дійсно використовують органи страчених ув'язнених, викликала хвилю критики. Зарубіжні ЗМІ відкрито повідомляли про причетність віце-мера міста Чунцін Ван Ліцзюнь, якого нещодавно визнали зрадником країни, до масового вилучення органів у в'язнів.
Громадський гнів
Професор Хань Бін з Юридичного коледжу при Женьміньскому університеті написав у своєму блозі: «Зараз міністерство охорони здоров'я вперше визнало, що смертна кара – основне джерело органів для трансплантації. Якщо у вас немає повноважень страчувати ув'язнених, то хто ж віддає таке розпорядження [зробити офіційне визнання]? Хто дозволив вам вилучати органи, якщо ви не караєте в’язнів за власної ініціативи? Ви сором'язливо визнаєте, що вилучаються органи, але не пояснюєте, які у вас зв’язки з тюремними установами, або скільки ви платите їм, або, навпаки, не платите. Якщо не можете відкрито роз’яснити це питання, то не переконаєте, що ви не переступили закон».
Інший користувач мережі закликав Верховний Суд опублікувати дані за останні 10 років щодо пересадки органів, що були вилучені у страчених ув'язнених.
«Ця інформація повинна містити назви і кількість органів, згоду родичів, отриманий прибуток від трансплантації, куди ці кошти були витрачені, які були супроводжувальні юридичні документи і т.д.», — написав він.
Інші вимагали створити спеціальний комітет з розслідування, щоб розібратися в цьому питанні.
Лю Чуфан, колишній член комісії контролю дисципліни в м. Тяньцзінь, а також колишній редактор видання «Південний тижневик», що відомий за свою сміливість, заявив, що Хуан Цзефу в своїй недавній заяві не сказав про багато речей. Тому Лю уточнив, на які питання треба отримати відповідь: «Чи була згодна сім'я? Чи мали вони право відмовитися? Чи є дозвіл на вилучення органів у живих людей? Чи продаються органи? Хто отримує від цього прибуток? Чи слід чекати нової хвилі смертних вироків, якщо з'явиться великий попит на органи для пересадки»?
Інший користувач написав: «Я чув, що органи витягують тільки у живих ув'язнених, які дотримуються релігійних принципів. Неймовірна жорстокість. Жахливо».
Питання пропаганди
Адвокат Девід Мейтас був співавтором звіту про видаляння органів (посилання на звіт — http://organharvestinvestigation.net/report0701/report20070131-ru.pdf) і вважає, що більшість жертв — це послідовники Фалуньгун. Також він сказав, що не довіряє ні заявам компартії, ні словам Хуана.
Існують деякі відмінності між існуючою пропагандою і політичною реальністю», — сказав Мейтас у телефонному інтерв'ю.
«Ми почали своє дослідження в 2006 році, і тоді влада КНР запевняла, що органи для пересадки донори надавали добровільно, а тепер Хуан Цзефу заявив, що вони надходили від ув'язнених... Зараз вже ніхто не говорить, що це було добровільно».
Але Мейтас не надає значення словам Хуана: «Це дуже властиво пропаганді держави, де відбуваються репресії. Вони намагаються за допомогою пропаганди загострити увагу на тому, що вже й так стало загальновідомим. Мета пропаганди швидко змінюється, і агітатори докладають колосальних зусиль, щоб їхня інформація сприймалась як правдоподібна».
«Необхідно ретельніше розібратися в джерелах усіх «добровільних пожертвувань органів», — стверджує Мейтас.
«Тепер влада заявила, що всі органи надходять тільки від засуджених до смерті ув'язнених. Вони стверджують, що це ніяк не пов'язано з послідовниками Фалуньгун, уйгурами або тибетцями. Я в це не вірю, також я не вірю у "добровільні пожертвування органів"», – додав він.
Метью Робертсон, Велика Епоха (The Epoch Times)
Дослідження провели Софія Фан і Аріель Тянь