• Чи дійсно маємо ми терпіння та щедрість душі? Історії древнього Китаю

  • П'ятниця, 19 травня 2006 року
 

У період династії Сон, Шу Ши працював місцевим урядовцем у районі Жиажу, що на північному березі ріки. Напроти, по той бікріки, знаходився монастирь Джиншан.

Шу Ши нерідко сперечався з настоятелем цього монастиря, преподобним Фоінгом, про Цзен і Дао (Шлях Всесвіту).

Один раз Шу Ши відчув, що досягнув чималого піднесення у своєму Вдосконалюванні в Цзен і одразу взяв пензлик щоб написати про це вірш.

Затим він велів своєму помічникові найняти човен, щоб перебратися на той берег і показати вірш преподобному Фоінгу. У вірші було наступне: «Салютую небу, небу і яскравому світлу, що висвітлює мир. Вісім вітрів не можуть зрушити мене, я в абсолютній нерухомості сиджу у фіолетово-золотому лотосі». («Вісім вітрів» означають вісім перешкод, такі як користь, похіть, наговір, слава, гордість, знущання, важка праця й щастя).

Після того як преподобний Фоінг прочитав вірш, він взяв свій пензлик і написав одне слово на звороті вірша й попросив помічника відвезти це назад.

Шу Ши думав що преподобний Фоінг буде дуже високої думки про його прогрес у розумінні Цзен . Але, швидко відкривши папір, він прочитав лише одне слово: «пихатість».

Шу Ши був так розсерджений, що навіть сполотнів. Він негайно найняв човен, щоб переплисти на іншу сторону ріки й поговорити із преподобним Фоінгом . Коли він добрався до монастиря те побачив, що двері були щільно закриті. Він подумав що преподобний Фоінг злякався й утік.

Коли він підійшов ближче, те побачив у дверях записку, що говорила: «Хіба ти не казав, що навіть вісім вітрів не можуть тебе зрушити? Чому ж ти прибіг через ріку з пихатістю на вітрах?»

Шу Ши стало так соромно, що він відразу повернувся до човна, закрив руками своє обличчя й повернувся додому.

А хіба ми самі часто не поводимося також? Щоб ми не робили, ми бажаємо щоб нас хвалили й найчастіше ми дуже самозадоволені, навіть не усвідомлюючи це. Але якщо нам вказують на це, ми одразу гніваємося й негайно протестуємо!

Нам всім хочеться вважати, що ми терплячі й добродушні. Огляньтеся й подумайте, чи дійсно це так?

Недоліки інших є і у нас самих.

Шу Ши та настоятель Фоінг монастиря Чжиншан, часто сперечалися про Цзен і Дао. Один раз вони сиділи й медитували обличчям один до одного. Після того як Шу Ши закінчив свою медитацію він побачив преподобного Фоінга, що сидить дуже струнко у своїй сутані й засміявся.

Преподобний Фоінг запитав, чому він сміється. Шу Ши сказав: «Подивися на себе. Ти схожий на купу коров'ячих «коржів», і засміявся знову. Преподобний Фоінг також засміявся.

Потім Шу Ши також запитав: «Як ти думаєш, на що я схожий?»

Фоінг відповів: «Ти сидиш дуже струнко з натхненністю на обличчі, і схожий на Будду!»

Шу Ши відчув себе дуже щасливим і коли повернувся додому, розповів про це своїй сестрі Шу Хіаомей.

Шу Хіаомей з жалем подивилася на свого брата й сказала: «Він вважає, що ти виглядаєш як Будда тому, що Будда постійно в його думках, тому й виходить, що він усюди бачить Будду. Ти думаєш, що він виглядає як коров'ячий «корж», тому що в твоїх думках «коров'ячі коржі», тому ти і бачиш їх усюди!»

Коли ми знаходимось серед проблем, тоді ми дуже сердиті, і щодня скаржимося на них! Хіба це не схоже на те, що Шу Ши бачив у Фоінге? Коли ми конфліктуємо з іншими, чи не схоже це на те, наче «коров'ячі коржі» перебувають у нас у серцях? У багатьох випадках проблеми інших людей походять із наших власних сердець.

 

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...