Психотропні війни

Кожна епоха має свої міфи. І в 20 столітті їх виникло не менше ніж, скажімо, в часи Стародавньої Греції. І, так само як у випадку з античними греками, нащадкам важко відрізнити вигадку від реальності. Ось психотропна зброя – це міф? Більшість думає саме так. А можливість проведення досліджень в СССР із контролю над психікою? Повірити в це вже набагато легше.

Адже технологія позбавлення людини волі мала великий попит серед наших спецслужб. Ся тема породила багацько міфів про зомбування (під зомбуванням звичайно розуміють перетворення нормальної людини на позбавленого власних думок виконавця чужої волі).

Кажуть, що ідею розробки зброї, яка впливає на людську психіку, підкинули нашим спецслужбам американські колеги, щоб ті витрачали свій час та гроші в безперспективному, як вважали аналітики ЦРУ, напрямі. А наші, будучи повністю впевненими, що США вже володіють цією технологією, а ми знову відстаємо, кинулися досліджувати.

Носіями інформації про дію психотропної зброї у нас є або відставні військові або ентузіасти, що із захопленням вкривають підлогу та стіну своєї квартири фольгою. На думку останніх, експерименти з підпорядкування (а у випадку невдачі – з руйнування) людської психіки проводилися за допомогою всіляких, не дуже корисних для здоров’я випромінювань, а фольга, звісно, є ідеальним і найдешевшим захистом від них.

Чи проводилися такі експерименти насправді або ті ентузіасти потрапляли до психіатричних лікарень без сторонньої допомоги, ми не знаємо. Але хвилюватися про це не варто, оскільки ще на початку 20 століття і СССР, і Китай, і фашистська Німеччина мали в своєму розпорядженні просту і дуже ефективну методику підкорення людської психіки.

Формулу масового контролю над людською психікою чітко сформулював Геббельс. Він увів поділ людей на три групи: до першої входили ті, кого легко переконати, і які одразу готові повірити у все, що їм скажуть. Із ними, вважав ідеолог, нічого й робити не потрібно. Другу групу складати ті, кого важко переконати. І до неї входить найбільше число людей. Щоб переконати їх, необхідно з дня у день доводити одне й те ж. Лише тоді вони повірять. Уся фашистська пропаганда велася саме для цієї, другої групи. Ну а до третьої Геббельс відніс людей, які не піддаються переконанню, таких, на думку ідеолога фашизму, слід було просто винищити. Що й було зроблено як у Німеччині, так і в Радянському Союзі. А механізм виявлення та знищення вільно мислячих людей, яких не можна переконати, працював просто – на таких завжди доношували їхні знайомі, колеги і навіть родичі (причому останнє вважалося особливо героїчним). Це що стосується дорослого населення, з дітьми ж усе було ще простіше. Їх одразу виховували в потрібній ідеології.

А що ми бачимо в Росії сьогодні? Нам багаторазово й постійно під різними кутами і з різних боків подають думку, в яку вже повірила більшість, що становить другу групу, що сильна держава – це сильна влада. І хто хоче жити в могутній Росії повинен розуміти, що будь-яка ідея, що не зміцнює уряд, чи то є демократія або свобода слова – робить її слабкішою. Має розуміти, що ми особлива країна, і демократія у нас теж повинна бути особливою, такою, що надає тільки один єдиний правильний вибір.

Формула Геббельса діє й по сьогодні. Перші дві групи, що піддаються переконанню, вже оброблені сучасною пропагандою. А тих, хто входить до третьої... ні, фізично знищувати їх ніхто не збирається. Контроль над свідомістю мас став значно м’якішим і ніжнішим, їм просто не дають широко висловлювати свої погляди. Жодного червоного або коричневого терору, достатньо просто контролювати ЗМІ, а всі, ну або майже всі у нас уже розуміють, що свобода слова не може дорівнювати за значущістю справі створення сильної держави. 

Про дітей також не забули. Розроблені нові підручники, що пояснюють ідею особливої, суверенної демократії. В якій російський народ завжди добровільно вибирає сильну державу на шкоду особистим правам.

Але для гарантії стабільності обраного курсу на повернення Росії статусу могутньої держави, а далі й супердержави в несприятливих умовах нехай і особливої, але все ж демократії, знову необхідний масовий контроль над свідомістю громадян. Вибори то ніхто не скасовував, і їх завжди треба гарантовано вигравати...

Умови ж для цього сьогодні якнайсприятливіші. Про страхіття сталінського терору вже забули, а проблеми, що прийшли разом із демократичними свободами, пам’ятають дуже добре. Не дивно, що за даними соціологічних опитувань 42% росіян вважають: нашій країні потрібен такий лідер як Сталін. А симпатизують йому ще більше. І тут інтереси влади та народу співпадають як ніколи. І хоча психотропної зброї, можливо, ніколи не існувало, але її дії ми можемо зазнати в будь-який момент... досить увімкнути телевізор.