Життя таке прекрасне...

Літній сезон асоціюється скоріше з поняттям "дольче кручена", чим з військовими спогадами. Однак пам'ять несе нас назад до часів Другої світової війни. Ми бачимо, що в цього періоду страшної жорстокості було й інше обличчя. Глибоко людяної, наповненої доброти. Це обличчя виставки "Віза для життя. Праведні й поважні дипломати".

65 стендів цієї виставки, відкритої в Монреалі, представляють справи й вчинки дипломатів і членів їхніх родин, які незважаючи ні на що, рятували життя людям, що очікували неминучої смерті. 20 дипломатів з різних країн: Швеції, Сальвадору, Туреччини, Ватикану й інших, з небезпекою для життя близьких і власного, ризикуючи кар'єрою й репутацією, діяли так, як веліло їм серце й Бог.

Серед них доктор Аристид Суса Мендоса, консул Португалії в Бордоіль. Не підкорившись політиці нейтралітету свого уряду, що діяв в той час, підписував візу за візою, дозволивши 30-ти тисячам чоловіків, жінок і дітей покинути окуповану нацистами Францію й переправитися в Португалію. Віддаючи данину його пам'яті, місто Монреаль назвав його ім'ям один з міських парків.
Японський дипломат Ш. Сугіхара й голландський Я. Звартендейк віддали перевагу непокорі "страусиной політиці". Їхня винахідливість заради порятунку життів граничила із бравурною хоробрістю. Багато хто із цих "людей доброї волі" дорого заплатили за те, що мужньо захищали цю волю. В'язниці для одних, позбавлення титулів і звань для інших, убогість для третіх. Навіть таємниче зникнення. Ніхто не знає долі шведського дипломата Рауля Валленберга, що зник у радянському Гулазі.

Сьогодні, коли ми є свідками щоденних актів нетерпимості, геноциду, так важливо згадати, що людська душа, на щастя, може виявити реальня співчуття близьким. Історія цих людей доводить, що навіть у самих розпачливих обставинах людське серце може бути совісним і стати вище релігійних і культурних розходжень.

На виставці немає сенсаційних матеріалів, але тут можна оцінити щире достоїнство й мужність. Це прояв поваги до Життя.

Ця пересувна виставка, підготовлена в 1994 році хоронителем і директором "Центра Симона Визенталя - Музею Взаємної терпимості" Еріком Солем, подорожує по мирі.